Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

о. Захар Михасюта

БІБЛІЙНІ АСПЕКТИ ЖИВОЇ ПАРАФІЇ

  1.        I.      Що таке «Жива парафія» з точки зору Біблії.

Апостол Павло, звертаючись до римлян, пише наступне: «Все бо, що було написане давніше [Святе Письмо], написане нам на науку…» (Рим.15,4).

Спробуємо з Писання зрозуміти, що нас навчає Господь Бог про те, якою повинна бути християнська громада, кажучи сучасною мовою – парафія.

Книга Діянь апостолів крім того, що показує нам життя первісної Церкви, розкриває, що саме є тим ідеалом, до якого мають прагнути всі християнські громади, зокрема парафії, в яких вселенська церковна спільнота «знаходить найбільш безпосередній і видимий вираз»[1].

В Діяннях апостолів 2,42 читаємо опис першої спільноти християн, яка утворилася в Єрусалимі після Зіслання Святого Духа: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Дії 2,42).

Слово προσκαρτερεω (проскартерео) – перебувати – в грецькій мові має такі відтінки значення: «наполегливо продовжувати, бути дуже відданим, залишатися вірним, бути (весь час) напоготові». Тобто християни першої громади не просто приходили час-від-часу на зібрання, щоб поговорити та дізнатись, що нового сталося в Єрусалимі, а наполегливо, вірно, постійно, з пристрасним бажанням присвячували себе апостольській науці, спільності, ламанню хліба, молитвам.

Роздумаємо над цими чотирма речами.

1. Апостольська наука.

Після першої євангелізаційної проповіді (керигми) апостола Петра в день П’ятидесятниці про смерть і воскресіння Ісуса Христа, яка привела до покаяння та хрещення трьох тисяч осіб, ті що повірили потребували більшої та глибшої настанови про навчання Спасителя, Його пророцтва, обітниці, про Його діла та життя. Так вони виявляли щирість своєї віри: постійно слухали проповідь апостолів, і то з бажанням, а апостоли постійно їх навчали. Була гармонія між апостолами, які хотіли вчити і новонавернутими, які хотіли вчитися.

Перша християнська спільнота, перша Церква, постійно вчилася: вона старанно і ревно слухала те, що навчали її апостоли. Глибина Божої мудрості, яку об’явив і призначив нам Господь[2], настільки невичерпна[3], що ми повинні завжди заглиблюватися в неї. Кожен день, в якому ми не набули нових знань, – втрачений день.

В наш час «апостольська наука» це не лише проповідь священиків по храмах, яку слухаємо в неділі та свята, але і читання Святого Письма, читання Церковних документів, папських повчань, енциклік, єпископських послань.

Крім того, апостоли навчали не лише словами, але й особистим прикладом духовного християнського життя, стаючи взірцями до наслідування.

2. Спільність.

Слово κοινωνία (койнонія) – спільність, спільнота братерська – означає: взаємини, (взаємо)відношення, (спів)участь, спілкування, зв'язок, спільнота, часом шлюбний зв'язок (шлюб), а інколи вживалось на означення пожертва, подаяння.

Ця спільність християн є однією з центральних тем книги Діянь та найкраще, найпоетичніше виражена словами: «Громада вірних мала одне серце й одну душу…» (Дії 4,32).

Взаємини між християнами випливали безпосередньо з науки апостолів, як про це пише Іван Богослов: «…що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з його Сином Ісусом Христом» (1Ів.1,3). Головним об’єднавчим фактором був Ісус Христос, якого християни пізнавали з науки апостолів, і практично виражали єдність між собою у спільному майні[4] (в Єрусалимі), або у милостині – особистій та громада громаді[5] (в Антіохії та ін. спільнотах).

В своїх посланнях апостол Павло пригадує християнам «вітатися святим поцілунком[6]». Таким був звичай ранньої Церкви. Дехто припускає, що це був поцілунок не в губи чи в щоку, а в руки. Можливо, що з часом він перетворився у рукостискання. Цей звичай розкриває нам, що між християнами були сердечні, щирі, дружні стосунки. Хоч громади на той час не були великими, підтримувати дружнє спілкування було легше, але все ж неправильним є «анонімне християнство» парафій, де люди часом не знають один одного навіть по імені та обмежують «виконання християнського обов’язку» до недільного відстоювання Служби Божої, після якої слідує швидка втеча додому, а участь у житті парафії до пожертви на тацю.

У всіх християн є спільний Христос, який творить з нас Церкву – Своє Тіло, яке є не лише «духовною єдністю у вірі», але і спілкуванням. Важливо, щоб християни творили спільноти, малі молитовні групи чи Біблійні кола, де б центром, який гуртував би людей, був Христос, а виявом правдивої любові були б щирі дружні обійми добрих приятелів.

З іншого боку, часто неправильний духовний провід спільнот або ж взагалі його відсутність, може привести до ілюзії власної винятковості та унікальності: лиш ми є правильними християнами, тільки ми правильно молимося, тільки в нас є духовне життя, а всі інші є лиш формальними, релігійними, мертвими; хто не такий, як ми, той грішник; хто не з нами, той проти Христа. Подібна ситуація була в громаді Коринту, коли християни ділилися за прихильністю до наставника («Я - Павлів, а я - Аполлосів, а я -Кифин, а я - Христів» 1Кор.1,12), за матеріальним багатством, навіть духовними дарами Святого Духа. Це стало головною причиною написання листа до коринтян апостолом Павлом, в якому він картаннями та похвалою, іронією та проханнями, а загалом – правдивою апостольською наукою об’єднує всіх у Христі, творячи єдину громаду-парафію.

Деякі екзегети звертають увагу на розташування сполучників у Дії 2,42, та наголошують, що до слова αποστόλων (апостолон) – апостолів – відноситься не лише διδαχη (дідахе) – навчання –, але і κοινωνία (койнонія) – спільність. Тобто, важливо усвідомити необхідність єднання християн в любові та послуху до свого єпископа, який є наслідником апостолів, «якому довірено єпархію для пастирської опіки», і який «від власного імені, керує нею як намісник і післанець Христа» (ККСЦ 178), а пресвітери (священики) допомагають звершувати пастирську опіку над довіреною йому частиною Божого народу (пор. ККСЦ 177 § 1).

3. Ламання Хліба

Під «ламанням Хліба» безсумнівно розуміється Євхаристія, або, сучасними словами, Служба Божа, на яку християни збиралися «першого дня в тижні», тобто в день воскресіння Ісуса Христа[7], який невдовзі називатимуть «днем Господнім»[8], а то і кожного дня, як це можемо зрозуміти з Дії 2,46[9].

Звернемо увагу лише на дві важливі речі, які відкриває нам апостол Павло в першому посланні до Коринтян 10,15-17: «Я вам говорю як розумним: судіть ви самі, що кажу. Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? Тому, що один хліб, - нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі» (1Кор.10:15-17), а саме:

1)         участь у Євхаристії вводить нас у єдність (причастя, спільність, зв’язок, койнонію) з Христом, на що вказує родовий відмінок слів «Христової Крові» та «Христового Тіла», означаючи не просто контакт, а взаємне проникнення;

2)         участь у Євхаристії підсилює нашу єдність один з одним: «нас багато становить одне тіло».

Часте, а навіть і щоденне Святе Причастя глибше єднає нас з Христом і християнами.

4. Молитва.

На початку книги Діянь, після вознесіння Ісуса Христа, ми бачимо апостолів, які «перебували пильно й однодушно на молитві разом з жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з його братами» (Дії 1,14).

Зі словом προσκαρτερέω (проскартерео), яке перекладене пильно перебувати, ми вже зустрічалися вище, і вказує воно тут на частоту, наполегливість та завзятість молитви апостолів.

Слово ομοθυμαδόν (гомотімадон) – однодушно – показує, що апостоли збиралися на молитву всі разом, в емоційній єдності, з однаковим наміром та перебуваючи в братній любові.

Наслідком такої молитви стало зіслання Святого Духа (Дії 2,1 нн.).

В історії первісних християнських спільнот головною дійовою особою є Бог, який визначає рух Церкви. Це видно з того, що всі вирішальні моменти позначені молитвою, а саме: при виборі апостола на місце Юди (Дії 1,24-26), при виборі сімох дияконів (Дії 6,6), відмітимо, що апостоли собі залишили головні завдання молитися і проповідувати[10], спільнота молиться після звільнення Петра та Івана (Дії 4,24-30), Петро та Іван моляться за новонавернених самарян (Дії 8,15), Церква молиться за звільнення Петра (Дії 12,6.12), молиться за успішну місію Варнави і Павла (Дії 13,3), при настановленні пресвітерів (Дії 14,23), на прощання перед дорогою (Дії 20,36; 21,5). В різних обставинах ми бачимо, як моляться Петро (Дії 9,40; 10,9) і Павло (Дії 9,11).

Літургійне і особисте життя християн було позначене молитвою.

Отже, життя перших християнських громад можемо охарактеризувати так: постійне пізнання Христа та єднання з Ним через молитву, Причастя і навчання апостолів у спільності та послуху їм, що виражалось у братній любові, ділах милосердя та у прагненні якомога більше людей привести до Спасителя.

  1.     II.      Слово Боже – основа християнського буття в живій парафії.

Однією з найважливіших молитов первісної Церкви, яку нам подає книга Діянь апостолів, є безперечно молитва після звільнення Петра та Івана в 4 розділі з 24 по 30 вірш[11]. Християни думають, що апостоли ув’язнені, а їх синедріон відпустив. Коли ж вони прийшли до спільноти і розказали все, що з ними сталося, раптово спонтанно починається молитва радісної подяки. Але це не просто подяка, і навіть не прохання, це скоріше пошук у світлі Святого Письма значення переслідувань, які з’являються на горизонті. В молитві проходить зустріч Слова з Писання з ситуацією, яку переживають християни, і Слово Боже стає ключем до розуміння і прийняття їхнього становища. Псалом 2 прочитується у світлі подій життя Ісуса, таким чином погани ототожнюються з римлянами, народи – з Ізраїлем, царі – з Іродом, князі – з Понтієм Пилатом. В молитві Святе Письмо актуалізується і набирає значення для «тут і тепер». Громада розуміє, що переслідування не за горами, але воно є частиною божого плану, як і страждання Христа. Отже, християни не вимагають покарання для гонителів, чи щоб не було гонінь, але просять мужності проповідувати Христа відкрито навіть в час переслідувань.

Цей уривок показує нам, що християни

1)    читали Слово Боже;

2)    роздумували над ним, щоб зрозуміти його значення, тобто, що Бог хоче їм сказати, яка Його воля;

3)    молилися ним, тобто відповідали на сказане Богом;

4)    жили відповідно почутого Слова.

«Все Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості, щоб Божий чоловік був досконалий, до всякого доброго діла готовий» (2Тим.3,16-17). Цими словами апостол Павло, а, вірніше, Святий Дух через апостола Павла навчає, що Слово Боже – Біблію – необхідно знати кожній віруючій людині для духовного зросту, для досконалості.

ІІ Ватиканський Собор у догматичній конституції «Про Боже Об’явлення» (Dei Verbum) говорить: «Тому, що все те, що натхненні автори, тобто гаґіоґрафи, висказують слід уважати за сказане від Святого Духа, звідси й треба визнавати, що книги Писання певно, вірно й безпомилково навчають правди, яку Бог, причина нашого спасіння, хотів дати через Священні Писання» (DV 11). Бог об’являє, дає нам правду через Святе Письмо, отже наш обов’язок її прийняти: відкрити Біблію та читати.

Церква постійно заохочувала своїх вірних живитися Словом Божим.

ІІ Ватиканський Собор в Догматичній Конституції «Про Боже Об’явлення» так промовляє: «Тож необхідно, щоб усі клирики, передовсім же священики та інші, як діякони чи катехити, які правно віддаються служінню слова, заглиблювалися в Святе Письмо пильмим священним читанням та добірними студіями, щоб хто з них не став «пустий і зверхній проповідник слова Божого, не будучи внутрі його слухачем» (Св. Августин, Проповідь 179, 1); коли, навпаки, повинен дорученим собі вірним розділяти з велетенських скарбів Божого слова, головно ж у святій Літургії.

Також Священний Собор закликає сильно, і зокрема, всіх християн, перш усього ченців, щоб частим читанням божественних Писань вивчали « визначне спізнання Ісуса Христа» (Филип. 3, 8). «Бо незнання Писань – є незнанням Христа» (Св. Єронім, Пояснення на Ісаю, Вступ). Тому охотно нехай приступають до самого таки священного тексту, чи через святу Літургію, пронизану божественними словами, чи через побожне читання, чи через відповідний до цього вишкіл і студії, що, за стараннями та апробатою Пастирів Церкви, в наші часи усюди похвально поширюються. Нехай же пам’ятають, що читанню Святого Письма повинна товаришувати молитва, щоб склалась розмова між Богом і людиною; бо «до Нього ж промовляємо, коли молимося; Його слухаємо, коли читаємо божественні вискази » (Св. Амбросій, Про обов'язки служителів, І, 20, 88)» (25).

В давні часи було неможливо мати Святе Письмо вдома приватно, тому було забезпечено вірним слухання його в часі богослужінь. Так в Святій Літургії ми знаходимо Літургію Слова та Літургію Жертви, тобто спочатку Церква дає можливість зустріти Христа – Бога-Слово – через Писання, щоб могти злучитися з Ним в Євхаристії. Обидві частини є невід’ємними для Служби Божої.

Важливо є забезпечити гідне слухання Слова Божого в часі Літургії, і не лишень Євангелія, але і Апостола, який теж є рівнозначним Словом Божим. Що може зробити практично священик? Наважусь дати кілька порад:

1)    не кадити в часі читання Апостола;

2)    пояснити дякові важливість його служіння та попросити, щоб він перед Службою Божою кілька разів прочитав відповідний уривок, щоб зрозумів, про що йдеться і міг виразним читанням та інтонацією правильно озвучити Слово Боже для вірних;

3)    самому підготовитися до доброго прочитання уривка з Євангелія;

4)    добре підготовлюватися до проповіді[12], яка є частиною літургійного дійства та метою якої є «сприяти дедалі кращому розумінню Слова Божого віруючими і більшій ефективності його у житті віруючих»[13].

Папа Венедикт XVI у Апостольському постсинодальному повчанні Sacramentum caritatis звертається до священиків: «Зокрема прошу всіх служителів проповідувати так, щоб проповідь виявляла тісний зв'язок між проголошуваним Словом Божим, Таїнствами та життям спільноти, щоб Слово Боже було підтримкою і життям Церкви» (SC, 46).

Дотепер багато християн обмежують для себе доступ до Слова Божого лише до слухання в часі Служби Божої. Це неправильно в наш час, коли Біблія в чотирьох українських перекладах є доступною на полицях книжкових магазинів. Замало є також тільки мати дома Святе Письмо, а не читати його.

Можна оправдувати себе, що Біблія є важкою до зрозуміння книгою. Та запереченням є те, що будь-яка духовна та інтелектуальна праця є важкою: молитва, участь у богослужіннях, боротьба з пристрастями, виконування Заповідей, несення хреста терпінь та щоденних обов’язків… Але ж ми, будучи християнами, це виконуємо. А Слово Боже не лише ще один важкий обов’язок, а допомога в нашому освяченні.

  1.  III.      На допомогу вірним.

Ця частина для тих, хто хочуть поглибити розуміння Святого Письма, але не знають як.

Біблійний апостолят Патріаршої Катехитичної комісії організував виготовлення та публікацію коментарів на недільні читання Євангелія та Апостола, які можете знайти в інтернеті за адресою http://pcc.ugcc.org.ua/?page_id=5538 та http://pcc.ugcc.org.ua/?page_id=8767

Це може стати значною допомогою для тих, хто хоче організувати гуртки читання Біблії.

Для тих, хто бажає глибше пізнавати Слово Боже, видається відповідна література. Можливо, її ще досить мало, але все ж вона існує.

Ось список, далеко неповний, книг, які допоможуть в розумінні Біблії чи окремих її книг.

Видавництво «Свічадо»

Новий Завіт і псалми (Єрусалимська Біблія), Свічадо, 2009

Новий Завіт (в новій редакції), Свічадо, 2014

Венедикт XVI, Слово Господнє (Verbum Domini) Післясинодальне апостольське повчання, Свічадо, 2011

Папська Біблійна комісія, Тлумачення Біблії в Церкві, Свічадо, 2010

Папська Біблійна комісія, Біблія та мораль, Свічадо, 2012

Йоан Золотоустий, Похвала святому апостолеві Павлові, Свічадо

Григорій Ниський, Про блаженства, Свічадо

Кирило Транквіліон Ставровецький, Учительне Євангеліє, Свічадо

Барщевський о.Тарас, Вступ до біблійних наук, Свічадо, 2006

Джирланда Антоніо, Ключ до Біблії (Новий Завіт), Свічадо, 2005

Джирланда Антоніо, Ключ до Біблії (Старий Завіт), Свічадо, 2006

Келер Вернер, А Біблія таки права, Свічадо, 2009

Мень Олександр, Перші апостоли, Свічадо, 2006

Мень Олександр, Син Людський, Свічадо, 2005

Пацьорек Антоні, Біблія для кожного і на кожен день: Старий Завіт, Свічадо, 2005

Пацьорек Антоні, Коли Ісус народився у Вифлеємі, Свічадо, 2009

Свідеркувна Анна, Розмови про Біблію. Новий Завіт, Свічадо, 2009

Свідеркувна Анна, Розмови про Біблію. Старий Завіт, Свічадо, 2008

Стренд Роберт Дж., Готові на все. Жінки Старого Завіту, Свічадо, 2014

Тіде Карстен Петер, Ісус: віра і факти, Свічадо, 2006

Чистяков Георгій, Над рядками Нового Завіту, Свічадо, 2005

Видавництво «Апостол»

Ган Скотт, Мітч Куртіс, Католицька Біблійна Школа: Євангеліє від Марка. Коментарі, примітки, питання для вивчення, Апостол,2013

Ган Скотт, Мітч Куртіс, Католицька Біблійна Школа: Євангеліє від Луки. Коментарі, примітки, питання для вивчення, Апостол,2013

Ган Скотт, Мітч Куртіс, Католицька Біблійна Школа:Євангеліє від Матея. Коментарі, примітки, питання для вивчення, Апостол, 2014

Видавництво «Місіонер»

СЛОВНИК БІБЛІЙНОГО БОГОСЛОВ’Я за редакцією Ксав'є Леон-Дюфура

Кабаль Анастасій, Псалми - молитва народу божого

Мартіні Карло Марія, Відвага пристрасті: Сучасна людина і дилема вибору

Мартіні Карло Марія, На крилах свободи Людина в пошуку і перед вибором віри. Роздумування над Посланням до Римлян

Шюрман Гайнц, Перше Послання До Солунян

Шюрман Гайнц, Слова Господні

У постсинодальному апостольському зверненні Святішого Отця Венедикта XVI Verbum Domini, даному 30 вересня 2010 р.Б., сказано: «Синодальні отці рекомендували, по можливості, при використанні існуючих академічних структур, засновувати центри з підготовки мирян і місіонерів, де можна було б навчитися розуміти Слово Боже, жити ним і звіщати його…» (VD 75).

В 2012 р. на базі Дяківсько-Катехитичного коледжу Єпархіальною комісією в справах мирян було відкрито Біблійно-Євангелізаційну Школу.

Метою цієї школи є:

  • Ø підготувати лідерів для парохіяльних гуртків читання Біблії;
  • Ø підготувати благовісників-євангелізаторів та організаторів євангелізації по парохіях

Завдання, які ставилися для Біблійно-Євангелізаційної Школи:

  • Ø заохотити до постійного читання та вивчення Святого Письма;
  • Ø надати учасникам базові знання з біблійних наук;
  • Ø поглибити знання учасників по кожній групі книг Біблії;
  • Ø надати знання з окремих тем біблійного богослов’я;
  • Ø надати знання про Офіційні Церковні документи щодо Святого Письма та євангелізації;
  • Ø надати знання про зміст та процес новозавітної керигми;
  • Ø навчити методів особистої та масової євангелізації.

10 серпня 2014 р.Б. 25 осіб, які протягом двох навчальних років брали активну участь в заняттях Школи, отримали сертифікати.

Цього року заняття Школи продовжуються у вигляді курсу для мирян «Вивчаємо Новий Завіт», який проходитиме паралельно в м. Коломия та м. Надвірна. Кількість зустрічей: 10 одноденних (по суботах – 1 раз на місяць, тривалістю 6 академ.год.) і 1 триденна (літом на вихідних, тривалістю 18 академ.год.). Перші зустрічі вже відбулися 13 вересня в Коломиї та 20 вересня в Надвірній. Наступні відповідно 11 та 25 жовтня.

Заняття в м. Коломия проводяться в приміщенні Дяківсько-катехитичного коледжу, а в м. Надвірна – в приміщенні катехитичного центру парафії Воздвиження Чесного Хреста (на даний час, в зв’язку з ремонтами, в приміщенні Надвірнянської міської ради).

Всі бажаючі ще можуть долучитися.

Завершити хочу словами Догматичної Конституції ІІ Ватиканського Собору «Про Боже Об’явлення»: «Так то, отже, читанням і студіюванням Священних Книг нехай «слово Боже шириться і возвеличується» (2Сол.3,1) і скарб Об’явлення, доручений Церкві, нехай наповняє щораз більше серця людей. І як з пильної участі в Євахристійному Таїнстві життя Церкви набирає зросту, так з-за збільшеного почитання слова Божого, що «перебуває в віки» (Іс.40,8; пор. 1Петр.1,23-25), можна сподіватися нового побудження до духовного життя» (25).



[1] Іван Павло ІІ, Післясинодальне апостольське повчання Покликання і місія мирян (Christifideles laici), 26.

[2] Ми ж говоримо про мудрість між досконалими, - не про мудрість цього віку, ані про мудрість князів цього віку, що загибають; але говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу. (1Кор.2,6-7)

[3] О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь. (Рим.11,33-36)

[4] Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. (Дії 2,44-45)

[5] Тож учні, кожний з них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в і Юдеї, допомогу; що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави і Савла. (Дії 11,29-30)

[6] Див. Рим.16,16; 1Кор.16,20; 1Сол.5,26.

[7] Див. Лк.24,1, Дії 20,7.

[8] Див. Одкр.1,10

[9] «Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця…»

[10] «А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Дiї.6,4).

[11] «24 Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є. 25 Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне? 26 Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.27 Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими, 28 . зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося. 29 І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово. 30 Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.» (Дії.4,24-30)

[12] «…ретельно приготовляти проповідь, спираючись на відповідне знання Святого Письма» Венедикт XVI, Sacramentum caritatis, 46.

[13] Венедикт XVI, Sacramentum caritatis, 46.