Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

Літургійні аспекти «Живої парафії»

Літургійна молитва, будучи джерелом і вершиною життя Церкви, є одним із основних складових елементів живої парохії. Людина, створена на образ і подобу Божу, завжди шукає свого Творця і хоче будувати із Ним стосунки, що й відбувається якраз за допомогою і у контексті богослужінь. Літургійна молитва є не лише запрошенням Бога до спілкуванням із Ним, але й запрошенням до участі у всеохоплюючому житті Пресвятої Тройці. Саме тому літургійне богослужіння є життєдайним досвідом Бога, що перетворює і являє Церкву та кожного її члена у видимий знак невидимої Божої благодаті. Таким чином, богослужіння стає місцем зустрічі між Богом і людиною, тобто воно є діалогічним актом, у котрому Бог освячує людину, а освячена людина прославляє Бога.

Літургійні богослужіння покликані формувати нову людину через співпрацю з Богом і життя у Ньому, тому саме вони повинні стати центром життя парохіяльної спільноти. У звязку із цим постає ключове питання відновлення та формування літургійної свідомості серед духовенства і вірних нашої Церкви, котре допоможе зрозуміти що богослужіння не є чимось у чому ми лише беремо участь, ми також “творимо” його і, усвідомлюючи свою участь у цьому “співтворінні”, маємо обовязок робити це якнайкраще.

Богослужіння випромінює не лише історичні процеси та зміни, що відбуваються у певній церковній спільноті, але й виражає її молитву до Бога через певного роду слова, жести та символи літургійних обрядів. Конкретні тексти і обряди стають літургійними тому що у них церковна спільнота бачить те чим вона є, та ісповідує те у що вона вірить, тобто саме від літургійного споглядання і спілкування з Богом розкривається її віра. Саме тому, сьогодні у нашій Церкві гостро стоїть питання свідомої, діяльної і корисної участі вірних у богослужіннях добового кола, які є школою молитви для кожного християнина.

Члени живої парафії покликані також брати активну участь у Святих Таїнствах як для того щоб випросити Божого благословення так і для підкреслення їх спільнотного характеру. Окремої уваги заслуговують і паралітургійні богослужіння, котрі у наш час дуже часто замінюють собою як богослужіння добового кола(молебен, акафіст, хресна дорога та ін.), так і саму Божественну Літургію(вервиця, приватні молитви у часі літургії).

Літургійна свідомість (літургійне виховання)

Часи підпілля і переслідування УГКЦ, у котрі не було можливим належне літургійне життя, створили певний стереотип сприйняття літургійного життя Церкви у якому душпастирі намагалися зберегти найважливіше. На жаль кілька поколінь нашого народу зросло у часи коли храми були закриті, люди не брали участі у богослужіннях, не знали богослужбових текстів і не були виховані у літургійній атмосфері. Сьогодні ж перед УГКЦ стоїть першочергове завдання відновлення і формування літургійної свідомості серед духовенства та вірних, щоб у такий спосіб повернути важливість і потрібність літургійного життя у нашій Церкві. Для вирішення цього питання є необхідно сформувати цю свідомість через: ламання стереотипів щодо літургійного життя, катехизацію на основі літургійних текстів, належну формацію священиків, катехитів, дяків та паламарів, а саме головне пробудити бажання самих людей пізнавати власну літургійну спадщину.

Першим кроком при відновленні та формуванні літургійної свідомості є зміна сприйняття молитви як обовязку. Даний стереотип варто замінювати перш за все доступним і грунтовним поясненням чому, як і коли маємо молитися. Також, вирішенням цієї проблеми може стати розвиток і поширення богословя привілею церковної молитви, запропоноване Генрі Ньюманом, – «...якщо ти не приходиш (на літургійну молитву) то дуже багато втрачаєш... безперервна молитва і прослава є привілеєм»[1].

Для ознайомлення і поглиблення знань літургійного життя парохії є необхідною літургійна катехиза, котра повинна будуватися не лише на поясненні богослужінь та їх обрядів але насамперед на ознайомленні та читанні богослужбових текстів. Існує також проблема що вірні часто почуваються у храмі як у театрі де щось діється, але вони не беруть участі у цьому, а тому у звязку із цим є потреба дати вірним богослужбовий текст що допоможе їм свідомо брати участь у спільній молитві. Вірні, беручи до рук богослужбовий текст, читаючи його чи чуючи у храмі, зможуть його почути і він сам до них промовлятиме. У такий спосіб вірні зможуть пізнати власну літургійну традицію та навчаться користати із багатовікового досвіду літургійного життя Церкви.

Питання належної формації священиків, катехитів, дяків та паламарів є дуже важливим, тому що заторкує проблему як літургійної естетики так і літургійної свідомості нашої Церкви. Один із пунктів “Конституції про Святу Літургію”(п. 16) підкреслює важливість літургійної формації у семінаріях і чернечих домах, що має на меті окрім доброго літургійного вишколу, навчити майбутнє духовенство якості служіння без поспіху і недбайливості. Варто теж згадати і проблему дяківського співу, котрий у багатьох парохіях є нечітким і невиразним, оскільки є відсутні належні місця для формації дяків, що у свою чергу породжує не лише невміння провадити літургійний спів але й проблему залучення людей до спільної участі у богослужінні. За час виходу із підпілля наша Церква створила і відновила чимало богословських центрів для формації священиків та катехитів, але нині гостро стоїть питання створення відповідних програм підготовки для дяків та паламарів. Добре відомо що від якості співу дяка значною мірою залежить як якість літургійної молитви так і розуміння й сприйняття вірними богослужбових текстів. Від літургійної освіти паламаря залежить як виглядає храм, його розпис, чистота та естетичне оформлення, котрі у свою чергу теж впливають на формування літургійної свідомості вірних.

Відновлення належної літургійної свідомості повинно відбуватись теж і у напрямку пробудження бажання самих християн пізнавати власну літургійну спадщину. Сьогодні ж, як влучно підкреслив владика Венедикт(голова Патріаршої Літургійної Комісії УГКЦ), важко не помітити що часто християнин молиться і не усвідомлює того чим молиться, він не задумується над текстом молитви. Дана ситуація підкреслює одну із ключових проблем літургійного життя – брак усвідомлення перед ким ми стоїмо і до кого промовляємо наші молитви, немає свідомості Хто нам служить і Кому ми служимо. Таким чином, для того щоб пробудити бажання християн пізнавати власну літургійну спадщину треба насамперед допомогти їм зрозуміти, що наші стосунки з Богом необхідно постійно живити молитвою, котру має супроводжувати розуміння перед Ким я стою, куди прийшов і до кого промовляю ці слова.

Богослужіння добового кола

Богослужіння добового кола є однією із найслабших ланок сучасного молитовного життя парохії оскільки їх спільне служіння все ще залишається мрією та ідеалом. На жаль, сьогодні майже у абслютній більшості парохій нашої Церкви Божественна Літургія витісняє або замінює собою дані богослужіння. Не заперечуючи центрального значення і важливості Літургії в житті парохії, нині потрібно наголошувати на центральності досвіду і життєдайної присутності Христа у богослужіннях добового кола, котрі є справжньою і “живою” школою молитви для християн.

Історичні обставини розвитку УГКЦ посприяли тому що її літургійне життя зосередилося переважно довкола Божественної Літургії і таким чином стали причиною розвитку «євхаристійної монокультури». Дана «монокультура» характеризується тим що Літургія майже цілковито витісняє і замінює собою всі інші богослужінь добового кола та богослужіння на особливі потреби (парастас, читання Псалтиря, різноманітні освячення і благословення). Звичайно, Євхаристійна Літургія є центром і джерелом життя Церкви, проте потрібно памятати що вона є вершиною складної піраміди богослужбового життя Церкви а не єдиним її елементом. Таким чином, “євхаристійна монокультура” позбавляє життя Церкви і духовне життя окремих її членів інших богослужінь добового кола, котрі висловлюють різні грані християнської молитви – покаяння, подяку, чування, прославу та хваління. Також, варто наголосити, що одним із завдань богослужінь добового кола є допомогти християнину належно приготуватися до пережиття величі та глибини Євхаристії, котра за їх відсутності ризикує стати простою формальністю або ж буденністю.

Другий Ватиканський собор заторкуючи питання літургійного життя Церкви робить особливий наголос на свідомій, діяльній і корисній участі вірних у богослужіннях(№ 11). Говорячи про участь вірних у богослужіннях добового кола, варто звернути увагу на такі проблеми як час їх служіння та відсутність богослужбових текстів(напр., Воскресна чи різдвяна утреня о 3 чи о 6 годині ранку вимагають від вірних глибокої віри та любові щоб взяти у них участь, а відсутність богослужбових текстів для вірних посилює дану проблему). Саме тому, варто не лише обирати зручний час для богослужінь, але насамперед необхідно подбати про богослужбові тексти, котрі допоможуть вірним брати свідому та активну участь у спільній молитві.

Одним із способів впровадження у життя парохії богослужінь добового кола можуть стати особливі молитовні групи (напр., “Матері молитви”, “Апостольство молитви” та ін.), які б будували своє молитовне життя на спільному служінні даних богослужінь у храмі. Проте, потрібно памятати що взірцем служіння богослужінь добового кола для кожного священика і вірного єпархії має бути служіння єпископа, який будучи головним служителем місцевої церковної спільноти, являється також і символом єдності молитви, віри і християнського життя.

Божественна Літургія

l  літургія як свято

Божественна Літургія, будучи вершиною богослужінь добового кола, є зустріччю із воскреслим Христом та участю у Його воскресінні. Первісно Євхаристія була богослужінням воскресного дня, на котру збиралася вся церковна громада, і не існувало навіть уявлення про “тиху” або ж “приватну” літургію. На жаль, сучасна практика “тихих” чи “замовних” літургій нищить автентичне літургійне благочестя Церкви і зводить Євхаристію з таїнства Церкви до акту приватного благочестя або ж до “треби” що звершується на замовлення жертводавця. У даній ситуації варто звернути увагу на святковий (воскресний) характер Літургії та приготування до неї через інші богослужіння. Іншими словами, сьогодні потрібно говорити не лише про “євхаристійну ревність” (щоденну відправу літургії) але й про “євхаристійне смирення”, що передбачає як потребу приготування і заглиблення в інші богослужіння так і буденний ритм життя для того щоб Свято було яскравішим, а його пережиття глибшим.

l  літургія як краса

Святковий вимір Євхаристійної Літургії вказує що богослужіння має бути чимось особливим і містити все найкраще на що здатна громада, яка служить літургію – гармонійний молитовний спів, виразне і неспішне читання Святого Письма, змістовна проповідь, належно облаштований храм, професійно намальовані ікони що спонукають до молитви і інше. На жаль, “євхаристійна монокультура” дуже часто перетворює Божий храм на “конвеєр” богослужінь, котрий жертвує “якістю” задля кількості та залишає мало місця для спокійної, виваженої молитви, краси богослужіння і для справжнього будування спільноти. Сьогодні Церква не може собі дозволити поверховості та механічності богослужінь, натомість вона повинна запропонувати вірним глибину і якість християнського життя, засвідчити свою “іншість” від світу із його постійним поспіхом і натиском.

l  літургійна катехиза

Впродовж свого історичного розвитку Євхаристійна Літургія стала “складним і обємним” богослужінням, котре складається із цілої системи символів та обрядів, які у свою чергу були введені у Літургію для кращого її пояснення та розкриття змісту. Однак, якщо абсолютна більшість вірних не розуміє істинного значення тих символів та обрядів Літургії, то вони не розкривають а лише затемнюють її суть і простоту. Саме з цієї причини, сьогодні гостро стоїть проблема літургійної катехизаціїї вірних, котра допоможе їм не тільки зрозуміти суть богослужіння але й брати у ньому активну участь.

l  літургія як свідчення

Участь вірних у богослужіннях добового кола має важливе значення, проте варто задуматись і над тим як передати цей молитовний досвід підростаючим поколінням. Відповіддю на це питання має стати живий і особистий досвід віри, просте свідчення віри через постійну участь у богослужіннях і досвід родинної атмосфери у храмі.

Паралітургійні богослужіння

Сьогодні у переважній більшості парохій нашої Церкви богослужіння добового кола поступаються місцем різного роду паралітургійним практикам (молебен, акафіст, Хресна Дорога, вервиця, девятниця і інші). Причина такої ситуації криється у тому що вірні, не достатньо розуміючи літургійні богослужіння, шукають духовної та молитовної глибини у різних побожних практиках. Також, складність богослужбового уставу та спорадичні скорочення богослужінь, котрі не облегшують а навпаки заплутують складні літургійні структури, відлякують вірних від богослужінь добового кола.

«Конституція Про Святу Літургію» Другого Ватиканського Собору заторкуючи питання паралітургійних богослужінь та побожних практик говорить наступне:

«Дуже поручається побожні практики хрищеного люду, аби лише вони були згідні з законами і нормами Церкви, ... Але ті богослужіння, з огляду на літургійні часи, треба так влаштовувати, щоб вони були згідні зі святою Літургією, щоб від неї вони якоюсь мірою походили й до неї народ вели, бо вона, вже зі своєї природи, багато їх перевищає» (№13).

Даний документ підкреслює що паралітургійні богослужіння є добрим досвідом, але вони мають бути достосованими до цілості літургійної традиції Церкви, тобто вони не повинні замінювати чи применшувати “цінність” богослужінь добового кола.

Заторкнувши питання паралітургійних богослужінь, варто згадати і практику існування молитовників із приватними молитвами під час Євхаристійної Літургії, котрими вірні, нерозуміючи богослужбові тексти та обряди що відбуваються, заповнюють власну духовну пустку. І тут варто вказати на потребу літургійної катехизи серед вірних, завдяки котрій стане можливою свідома, діяльна і корисна участь вірних у всіх богослужіннях. Для осягнення вищезгаданої мети корисним теж є видання книжечок у зручному форматі та з великим шрифтом для окремих богослужінь, котрими могли б користуватися вірні.

Таким чином, говорячи про паралітургійні богослужіння та різні побожні практики, потрібно памятати що приватна молитва християн має завжди бути  продовженням літургійної молитви а не навпаки.

Святі тайни і благословення

Життя Церкви і кожного її члена нерозривно повязані зі Святими Тайнами і різного роду благословеннями та освяченнями. У Святих Тайнах Церкви Бог дарує людині благодать, котру вона не спроможна здобути жодним власним подвигом, Господь дарує її як дар через матерію цього світу (вода, хліб, вино і ін.). Отож, тайни і благословення розкривають перед нами важливу істину – вся матерія нашого світу створена бути носієм Божої благодаті. Микола Кавасила, говорячи про Святі Тайни, вказує, що наша участь у них – це участь у нашому спасінні; Господь бажає, щоб ми приклали певні зусилля для свого спасіння, тому залишив нам Святі Тайни, які є мостом до Раю.

Святі Тайни і благословення у житті християнської спільноти займають важливе значення, оскільки саме вони відображають його різноманітність та необхідність молитви і Божого благословення у кожну хвилину нашого буття.

Висновок

Літургійна молитва займає важливе місце у житті церковної спільноти оскільки є її джерелом і вершиною. Саме тому нині найперше потрібно працювати для відновлення і формування належної літургійної свідомості серед духовенства і вірних, котра допоможе зрозуміти що богослужіння є “особливим” місцем зустрічі між Богом і людиною, під час якого Бог освячує людину, а освячена людина прославляє свого Творця.

Цетром і вершиною життя Церкви є Євхаристія, яка, будучи вершиною складної піраміди богослужінь, передбачає належне приготування через богослужіння добового кола. Отже, участь вірних у богослужіннях добового кола має стати не просто виконанням християнського обовязку, але бути свідомою, діяльною і корисною, адже саме вони є “живою” школою молитви. Таким чином, паралітургійні богослужіння і побожні практики християн повинні стати продовженням літургійної молитви, і лише тоді наші парафії, а в них і наші сімї, знову стануть школою молитви для всіх вірних. Звичайно, що у цій духовній мандрівці Господь підтримує і дарує благодать своїм вірним через Святі Тайни і благословення, котрі виражають Його любов до нас через різного роду літургійні обряди, жести та символи.

Сьогодні існує дуже багато проблем, котрі заторкують літургійне життя нашої Церкви, проте варто памятати що зразкове богослужбове життя парохії залежить від багатьох чинників і саме собою воно не зявиться, а потребує довгої і завзятої праці.

о. Богдан Киктик

 

Використана література:

  1. «Богослужіння – це найважливіше що є у житті Церкви» (інтервю з владикою Венедиктом), Патріархат 4 (431) 2012, 3-6.
  2. В. Рудейко «Літургія Церкви і молива вірних», Патріархат 4 (431) 2012, 8-10.
  3. Документи Другого Ватиканського Собору, Львів 1996.
  4. Преосвященний владика Венедикт (Алексійчук) «Літургійне життя на парохії», Квартальний Обіжник Патріаршої Літургійної Комісії березень-травень 2012, Львів 2012, 4-21.
  5. Т. Тимо «Божественна Літургія: (дуже) особисті роздуми», Патріархат 4 (431) 2012, 11-13.

 



[1]     J.H. Newman, Sermon on the Daily Office // Parochial and plain sermons, у 8-ми томах, т. 3, London-Oxford-Cambridge 1870, с. 310-311.