Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

ІДЕАЛЬНА ПАРАФІЯ

В рамках стратегії розвитку церкви до 2020 року  «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», яку прийняв Синод УГКЦ в 2011 році та визначених ним пріоритетів для пасторального планування на парафії спробуємо окреслити так потрібний взірець зразкової парафії. Для цього, насамперед, з’ясуємо історичне походження парафії.

В перших віках християнства сім’ї послідовників Ісуса Христа в місцевостях об’єднувалися в невеликі громади які збиралися на Богослужіння в помешканні в одного з членів громади. А декілька таких громад стали утворювати одну представницьку громаду, під управлінням єпископа, яку пізніше назвали єпархією. Інші, менші спільноти, які знаходилися навколо центральної громади теж приєднувалися але вони зберігали право на окреме Богослужіння з пресвітером (старшим), але в залежності від єпископа. Ось так утворилися парафії тепер первинні і основні частини місцевої, а відтак цілої церкви., очолювані первосвящеником - єпископом. Іншими словами кажучи, що парохом кожної парафії є місцевий єпископ. Саме єпископ певну визначену спільноту вірних утворену в сталий спосіб в єпархії окреслює парафією, пастирську опіку над якою доручає парохові (К279 ККСЦ). Про це також у своєму пастирському посланні  пригадує Блаженіший Святослав кажучи: «Церковний провід парафіяльної спільноти звершується під проводом єпископа як голови і Отця. А кожна парафія має бути організованою спільнотою в якій під опікою свого пароха та у співпраці з ним кожен служить іншому тим даром, що його отримав від Господа». Отож основна роль у житті парафії у її проводі відведена душпастиру.  Дуже багато залежить від його позитивного ставлення і працьовитості. Від його молитовної підготовки і духовної зрілості. Від його вміння пізнавати духовні дари парафіян та заохочувати їх до активної участи в парафіяльному житті. (ККСЦ К 289)

«Це природно, що парафія, яка дає церкві конкретне життя є відкритою для усіх, не зважаючи на її розміри її ніколи не можна назвати асоціацією чи організацією. Радше вона є домом в якому члени Тіла Христового збираються разом і є відкритими для зустрічі з Богом. Інституція парафії є покликаною надати церкві чи не найбільшу послугу: спільна молитва і читання Святого Письма спільне святкування  і пережиття, особливо євхаристії, Катехизм для дітей і катехуменат для дорослих та постійна триваюча формація всіх вірних. Спілкування, через яке віра стає відкритою для кожного, а також співчуття і солідарність місцевих харитативних рухів та праця на місцевому рівні з усіма потребуючими» (зі звернення Івана Павла ІІ до французьких єпископів Ad Limina 25.01.1997).

ЗАГАЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ПАРАФІЇ

Парафія це місце де:

-         Принципи переростають у практику

-         Тіло Христове, як спільнота  відкрите до Бога і Пресвятої Тройці

-         Спільнота, де ми отримуємо Божі ласки і де Хрещення щедро робить їхню відповідь віри надії і любові Голосом Євангелія

В спільноті церкви ми отримуємо:

-         Молитву

-         Святі Тайни

-         Катехизм

-         Євангелізацію

-         Служіння ближньому

А тепер з’ясуємо, чи може існувати ідеальне розуміння парафії?

Що означає ідеальний?

Етика каже, що це універсальні цінності чи принципи, які ми прагнемо осягнути як мету. Тоді щоби мало означати Ідеальна парафія? Це ті самі універсальні цінності чи принципи, які ми прагнемо осягнути, як мету парафії, а саме – це загальна візія, яка закликає до конкретних дій. Якщо наша уява буде правильною, то не факт, що ми втілимо ідеал у нашу дійсність. Напевно вповні не втілимо, але наше старання втілити будемо співставляти з певною нормою та таким чином максимально наблизимося до цього ідеалу. Так, наприклад, існують різні еталони мір та ваг. Столяр, збираючись зробити якийсь виріб вимірюючи розміри свого майбутнього виробу керується нормою метра чи сантиметра, але нехотячи, допускається певної похибки. Тобто норма чи еталон дає можливість рівнятися на них, що спричиняє дію, згідно того порівняння, водночас смиренно усвідомлюючи, що повного чи досконалого співпадіння з тим еталоном чи нормою не відбудеться. Тому найправильніше буде ствердити, що найближчою сходинкою до ідеальної парафії є плекання і праця над живою парафією.

У нашому випадку це актуальні пріоритети, які для нас накреслила наша УГКЦ , де було прийнято 12 основних напрямків стратегії розвитку УГКЦ до 2020 року «Жива парафія місце зустрічі з живим Христом», а наш Блаженіший Святослав, Глава і Отець УГКЦ у своєму пастирському листі «до духовенства, монашества й усіх вірних» наголосив, на основних елементах живої парафії:

-         Боже Слово

-         Святі Таїнства і молитва

-         Служіння ближньому

-         Провід

-         Плекання і служіння єдності

-         Місійний дух парафіяльної спільноти.

Доречним було б тут наголосити, що ідеальних парафій не буває.  Але таким правилом має користуватися кожна спільнота, яка прагне до досконалості, бо це наша найбільша мета. Бо всі ми по нашій природі є недосконалі. Але попри все, будуючи своє бачення парафії маємо ставити перед собою еталон ідеальної парафії, щоб максимально досягнути основної мети парафії, щоб вона стала живою парафією – місцем зустрічі з живим Христом.

Безумовно слід пам’ятати, що парафія є явищем локальним, а не універсальним. Універсальною є сама церква. Кожна парафія є специфічною і особливою та неповторною. Для неї не можна застосувати загальноприйняті стандарти, але при розбудові парафії слід враховувати:

-         Специфіку території

-         Відповідність часовим викликам та розуміння подій даної території

-         Розуміння потреб, можливостей та пріоритетів

Давайте попробуємо собі уявити, хоча б частково, яким би мало бути життя ідеальної парафії

1. Найперше,  молитовно-євхаристійним. Таїнство Тіла і Крові Христа для ідеальної парафії це пульсуюче і живе серце. Все решту отримує від нього життя, імпульс росту та руху. Парафія це одна родина причасників від одної Чаші, людей споріднених завдяки причастю.  «Тому свята неділя – День Господній має бути в пошані в кожного християнина, а участь у Святій Літургії повинна вважатися не обов’язком, що його мусимо виконати з наказу церкви, натомість прийняттям дару від самого нашого Господа, який прагне зустрітися з нами, щоб наповнити нас своєю благодаттю і Любов’ю». «Члени живої парафії беруть участь у Святих Таїнствах регулярно, по змозі навіть щодня збираються на богослужіння… » (з пастирського листа Блаженішого Святослава).

Практично це означає, що у живій парафії ідеально б було, щоб храм був відчинений кожного дня зранку до вечора. А священик чи священики щоденно служать Божественну Літургію, у проповіді голосять та пояснюють Слово Боже, Проводячи літургійну катехизу для вірних, творять молитву часослова у парафіяльному храмі, заохочуючи вірних до богослужінь не тільки у неділю і свята, але й у інші дні тижня, які можуть мати свою молитовну тематику, виходячи з потреб парафії, єпархії чи цілої церкви, слухають сповіді.

Важливо, щоб у парафії літургійно були охоплені навчальні заклади: школи, училища, ВНЗ чи дошкільні заклади,медичні заклади. У зразковій парафії принаймні раз у тиждень священик навідує місцеві школу чи школи., запрошує вчителів, учнів на окрему Літургію, за школу, чи окремі класи. Обов’язково контролює усі публічні заходи чи більш масові зустрічі приурочені чомусь, щоб на них презентувати церкву на належному рівні. В такій парафії душпастир завжди наголошує на необхідність вивчення та практикуваня щоденних молитов, молитов Часослова, а також молитви до та після споживання їжі.

 

Щоб ширити такі та їм подібні духовні практики прикладом може послужити корисна практика, коли у міській парафії раз у тиждень на окрему Літургію запрошуються мешканці конкретного будинку, за яких служиться ця Літургія. Під час такої спільної молитви для учасників моління приготовляється коротка наука, є нагода для них приступити до Святої Сповіді та Причастя, а після Літургії усіх запрошується ще на коротку спільну зустріч, де є можливість до спілкування за чаєм. Також священик тоді може провести коротку катехизу, наприклад, з наголосом поширювати традицію покуття в родині, заохочує до практикуваня щоденної молитви і спільної молитви у колі сім’ї. Це одна з багатьох тем¸ які можна обговорити протягом таких зустрічей. А найголовніше, в цьому будинку формується кістяк живих парафіян на яких можна розраховувати у будь якій потребі життя і розвитку парафії. Тут окремим пунктом хотів би наголосити на тому, що парох, як провідник парафії виконуючи обов’язок навчання (К289 §1), освячування вірних через молитву (К289 2), має завдання керівництва (К289 3) тобто має бути добрим адміністратором, щоб краще пізнати власну паству. Для цього й парафії повинні бути парафіяльні книги, які мають бути належно ведені (К296 1). Крім цього кожна парафія має мати свій архів, в якому слід зберігати парафіяльні книги разом з листами ієрархів та іншими документами (К296 4).

2.По-друге, ідеальна парафія має включати в собі представників усіх, наявних у ній верств населення та суспільних груп. В парафії повинні бути гармонійно представлені і духовно охоплені опікою як інтелігенція, так і звичайні прості люди , як старші, так і молодь, діти , як родини, одружені так і одинокі самотні особи. Погано якщо в храмі лишень одні  старші люди – це означає, що для молоді в храмі нічого не приготовано. Так само недобре, якщо в храмі одна молодь. Це може означати, що старші є дещо усунені через непотрібність у них.

Жива практика з перших віків християнства сьогодні повинна воскреснути та оживитись на наших очах. Багаті та бідні знову повинні зійтися біля однієї чаші і то у «рівному достоїнстві», щоб виключити небезпеку, про яку говорить апостол Яків:  «бо коли до вашого зібрання ввійде чоловік із золотим перснем у пишних шатах, ввійде і вбогий у брудній одежині, а ви глянете на того, що носить пишні шати і скажете йому : «ти сідай тут вигідно», а вбогому скажете «ти стань отам, або сядь на моїм підніжку», - то хіба ви тим не утворюєте різниці поміж собою і не стаєте суддями з нікчемними думками ? (Яків 2:2-4).

3.Ще одним елементом живої парафії є коли сусідні парафії між собою спілкуються. Парафіяни повинні ходити в інші парафії на празники, з любов’ю спілкуватися між собою та зі священиками з інших парафій. Душпастирі не можуть перешкоджати цьому спілкуванню через страх, що їхні парафіяни набудуть від такого спілкування якогось кращого досвіду.  Тим більше не можуть забороняти такому спілкуванню через заздрість чи з інших неоправданих причин. Один мудрець говорив «якщо двоє роблять одне й те саме, то це не одне й те саме». Однаковість уставу не перетворює нас у близнюків. Та й самим парафіянам варто бачити всі ці відмінності, щоб відзначити як позитивну так і негативну їх сторону: «Щоб ваша випробувана віра стала куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають» (! Петра 1:7).

Також у кожній парафії є свої молитовні практики, розроблені різні методи праці з дітьми, молоддю, старшими, тому варто задля досягнення позитивного досвіду зав’язувати таке взаємне спілкування між парафіянами, а з ними і з їхніми парохами.

Буває, що священик ширить думку про винятковість та вибраність саме його парафії, критикуючи всіх решту. Така парафія ризикує перетворитися на секту, а сам душпастир на гуру  чи на банального самолюбця чи заздрісника. Щоб уникнути всього цього та інших негативних стереотипів, потрібно не боятися різних видів активності парафіян. Всі види активності, в тому числі і соціальної, народжуються самі по собі. В світі нема безталанних людей – вистачить лише зігріти людську душу молитвою та Євхаристією, як вона устремиться до творчої самореалізації. Один облаштує на подвір’ї  храму гарний квітник, друга візьметься до пошиття обрусів, рушників, риз, третій пожертвує кошти на новий дзвін, четвертий почне проводити вихідні біля ліжка важко хворої людини. Збоку це може виглядати, що все це завдяки організаційним талантам пароха, але насправді це спільна праця, спільна справа, - тобто ЛІТУРГІЯ, яка стала можливою тільки після того, як людина призвичаїлася до найважливішої Літургії – Причастя.

3.Дуже важливо у парафії сформувати малі групи навколо молитви та Літургії. Створюючи спільноти чи малі молитовні групи за уподобаннями чи конкретними цілями, потрібно душпастирю дбати, щоб завжди стержнем для таких спільнот чи груп була жива віра в Христа, а вислідом такої живої участи було відчуття братерства та єдності.

4.Серед усіх малих груп чи спільнот у парафії важливу увагу потрібно звертати на працю з молоддю. В рамках цього у парафії обов’язково має бути заснована молодіжна спільнота, яка буде взірцевою та прилягаючою ланкою для тої молоді, що ще не воцерковлена. Для цього треба залучити відповідно підготовлену та активну молодь, особливо в ділянці служіння ближнім та євангелізації парафії та за її межами. Цей процес вартувало, щоб очолила покликана відповідальна сформована особа – молодіжний лідер, яка б відповідала за працю з молоддю. У річному плані праці з молоддю мають обов’язково бути окремі для них реколекції, молитовні чування, християнські табори, Сарепти, духовні мандрівки, тощо, які б мали за мету формувати зрілих і відповідальних молодих християн.

Поряд з молодіжними спільнотами корисно при парафії було б створити патріотичні товариства, такі як Пласт, католицьке скаутство Європи, що допоможе формувати молоду особистість як свідомого побожного громадянина своєї країни.

5.КАТЕХИЗАЦІЯ

Після молитви важливою ознакою ідеальної парафії є усвідомлення обов’язку і потреби у катехизації. Митрополит Андрей назвав Катехизм фундаментом християнського життя. А Блаженіший Святослав у своєму пастирському листі підкреслює: «При цій нагоді прагну підкреслити, що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди християнської віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати своїх вірних не лишень проповіддю, але й катехитичним служінням».

Ідеальним можна сказати є, коли на парафії заснована та діє катехитична школа, в якій навчаються катехизу діти, молодь, дорослі і старші за катехитичною програмою на основі Нового Катехизму УГКЦ для різних вікових категорій. Ефективним провадження катехитичного служіння на парафії є тоді, коли до того процесу залучаються вишколені катехити, батьки, які разом з душпастирем, парохом чи адміністратором творять парафіяльну катехитичну раду. За допомогою такої співпраці улегшується організація процесу катехизації на парафії.

Особливу роль у катехизації варто звертати на своєчасну підготовку дітей до першої сповіді та урочистого Святого Причастя. В Літургійному плані є дуже корисним і оживляючим, коли в парафії є дитячо-молодіжна Літургія, яка супроводжується молитовним співом  дитячого хору.  

Корисним та заохочуваним для самих дітей у процесі їх воцерковлення через катехизації, є створення на базі катехитичною школи  різних розвиваючих гуртків, дитячого садочку, чи підготовки до початкової школи

6.ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ

Ще один дуже важливий з пріоритетів, який має діяти в живій парафії це євангелізація. Для цього в парафії має бути створений біблійний гурток для вивчення та щоденного читання Святого Письма, спільно і приватно у сімї. В ідеальній парафії не повинно бути жодної родини, яка б не мала Біблії. Було б добре, якби поряд з душпастирем у біблійному апостоляті служили вишколені та сформовані провідники.

Євангелізаційний процес включає в собі духовну формацію мирян. В живій парафії обов’язково, мінімум 2 рази в рік, мають проводитися ре колекції (перед Різдвом та Великоднем). Раз на 5 років – мінімум двотижневі духовні місії. Важлива роль повинна бути відведена для підготовки до Таїнства Подружжя та науки перед Таїнством Хрещення для хресних батьків.

Консолідуючою духовною практикою у парафії є календар прощ до Святих відпустових місць.

Для більш інформативного забезпечення участі вірних у житті парафії бажано розвивати вжиток медійного ресурсу: веб-сайт, друковані видання, парафіяльний вісник, обіжники парафіяльних спільнот.

7.СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ

Взірцевою парафією можна вважати ту, в якій розвинуте служіння ближньому або харитативна діяльність. Цього вимагає сама природа церкви. «Господь хоче відкрити наші очі на нужду світу, щоб ми навчилися по справжньому любити і виявляти нашим ближнім Божу любов… - ділами милосердя. Лише тоді можемо вважатися живими християнами а нашій парафії стануть місцем де піклуються за сироту, заступаються за вдову, допомагають убогому і розділяють страждання з хворими. Так об’являтимемо світу живе обличчя церкви» (з пастирського листа Блаженішого Святослава).

Для цього в парафії мають бути покликані відповідальні особи за благодійну діяльність, які на чолі з парохом чи адміністратором, закликають інших вірних до харитативного служіння, як вияву живої віри. Їм необхідно мати розроблену для своєї парафії харитативну програму, яку впроваджують у ній або активно підтримують вже наявні харитативні ініціативи, організовані церковними або громадськими організаціями, як наприклад “Карітас”, “Мальтійська служба допомоги”, благодійні фонди, тощо.

У цій програмі вагоме місце має бути відведене для опіки людьми з особливими потребами. Створення і розбудова соціальних центрів для таких осіб, враховуючи їх фізичні та духовні потреби.

Всі ці та багато інших прикмет та пріоритетів, що оживляють парафію та наближають її до ідеалу мусять впроваджуватися силою та діянням Святого Духа, під проводом єпископа та у співпраці душпастирів і спільноти вірних. Тільки тоді це буде парафією, що живе та здійснює своє покликання до єднання з Богом Отцем через Господа нашого Ісуса Христа.

На практиці це означає, що в живій парафії проводиться пасторальне планування, яке має за мету допомогти парафіяльній спільноті та усім її членам ставати тим, ким ми є покликані бути. Це процес розпізнавання людських духовних і матеріальних дарів та координування ними у християнській спільноті, в даному випадку нашій парафії.

До цього часу душпастирям разом зі своїми вірними доводилося шукати свої методи та реалізувати душпастирський план хоча б на один рік власними силами та способами. На щастя тепер, в рамках стратегії розвитку УГКЦ є велика допомога для парохів чи адміністраторів – посібник для пасторального планування. Тут зазначу лишень ключові моменти, які є дуже важливі не тільки для самого планування (укладення календаря на певний рік), але й для ефективної його реалізації, а саме:

  1. Розуміння для чого потрібне пасторальне планування
  2. Роль пароха, яка є основною

-         Особиста підготовка

-         Підготовка провідних осіб

  1. Роль парафіяльних рад:

-         Пасторальної

-         Фінансової

-         Будівельної

-         Катехитичної.

Роль пароха:

  1. Передовсім парох повинен сам уважно продумати увесь процес пасторального планування і добре приготуватися до зустрічі з парафіянами, бо метою пасторального планування є допомогти нашій парафіяльній спільноті та усім її членам ставати тим, ким вони повинні бути: християнами, які є живими членами Христового Тіла  (церкви), що вірять в Триєдиного Бога, який хоче спасіння усього людства. Так що наша місія є провадити спільноту Божих дітей до Отця через Сина у Святому Дусі. І це можна осягнути лишень будучи «живою парафією».
  2. Перед тим, як безпосередньо починати процес планування варто запросити на розмову авторитетних осіб у парафіях (наприклад парафіяльну раду) та пояснити їм мету і процес пасторального планування, спираючись на пріоритети «живої парафії».

“Властиве покликання мирян полягає в тому, щоб шукати Царство Боже через заняття світськими справами, якими вони керують згідно з Божою волею…”(II Ватикан. Собор “Lumen gentium”, 31).

“Ініціатива світських християн особливо необхідна, коли йдеться про відкривання і відшукування засобів для проникнення в суспільну, політичну, економічну дійсність відповідно до вимог християнської науки і життя”. Кат. Кат. Церкви 889.

Відповідно до відродженої Церкви та духа нашого часу, в парафіях для подання допомоги парохам, були створені ради, які займаються пастирськими та економічними справами і які формуються згідно приписів партикулярного права (К 295).

Але ще раз наголошую, що ефективно це можливо тільки за наявності цих парафіяльних рад (ККСЦ К295, К296), коли ці допоміжні структури діють на парафії, тоді можна спланувати і душпастирську діяльність і господарську діяльність. Наприклад, будівництво храму, розвиток якогось виробництва, заснування дочірніх підприємств, тощо.

Можна запитати: що спільного між цією теоретично ідеальною парафією і місіонерством? Відповідь проста. Такі парафії оправдують Євангеліє в очах світу і дають приклад. Всі проблеми християнства нажаль в сучасному світі зводяться до словосполучення “погані християни”. Зруйнувати погані стереотипи, та дати місце свідченню слави і благодаті Господньої – що може бути кращим і відповідним місійному духові .

Можна сказати, що ідеальна парафія це та Жива парафія, в якій спосіб життя робить можливим розкриття глибинних талантів людини, робить людину тим ким вона є, і ким має бути. Бо до нашого до Христа ми не знаємо самі себе. З усіх знаних втрат після втрати Раю найбільш гірка втрата самих себе. Приходячи до Воскреслого Христа, ми знову або навіть перший раз себе знаходимо, а знайшовши починаємо жити в міру того загального добра, на яке здатні.

Людині потрібне середовище, яке сприяє зросту у вірі. Цим середовищем є Церква, а конкретніше її частинка жива парафія. Хвора парафія народжує хворих парафіян, і робить хворими здорових, здорова парафія здатна воскресити (оживити) людину з гробу відчаю і безнадійності та перетворити Євангеліє з читаної книги у втілений факт.

Можна було б розвивати і продовжувати різного роду думки про ідеальну парафію єдине лишень не варта забувати, що Абсолютна істина “не лежить у нашій кишені”, ми лишень на дорозі до неї . А еталон цього, як вже було сказано на початку допомагає вирішувати конкретні завдання.