Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

Петро Маковський,

 голова Наглядової ради Фонду громад “Рідня

 

Єпархіальний Соборі Стрийської єпархії

“Парафія - місце живої зустрічі з Христом”

27 березня 2014 року, м.Стрий, Храм Всіх Святих Українського Народу

 

Харитативна діяльність - жива зустріч з Христом на парафії

 

ТЕОЛОГІЧНЕ ПОНЯТТЯ -ХАРИТАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ=ДИЯКОНІЯ

Постава служіння, що є найповнішим способом реалізації своєї людяності. Із Конституції про Церкву в сучасному світі: «людина (…) не може віднайти себе повніше як тільки через безкорисний дар з себе самої» п. 24.

 

Дияконія — це серце нашої Церковної місії. Це — наш обов'язок і заклик до мобілізації народу Божого, та наближення Божої присутності до страждаючого людства.

 

Блаженніший у своєму Пасторську посланні говорить, що Господь хоче, щоб ми відкрили наші очі на страждання світу, щоб ми могли навчитись по справжньому любити і виражати Божу любов нашим ближнім, будучи уажними до них, через щире співчуття, підтримку, наші слова втіхи та розради, та, головно, через діла милосердя.

 

РОЗДУМИ ПРО ЖИВУ ХРИСТИЯНСЬКУ СПІЛЬНОТУ.

Парафія - це впершу чергу спільнота. Це храм душі кожного мирянина. Бо як казав Христос «Де двоє і троє зібралися в ім'я моєтам Я є серед них…». Що з того, якщо здобудемо світ, а душу свою занапастимо. Що з того, що будемо мати великі і красиві храми, вони будуть гарно прибрані, не буде пилинки, все буде на місці, але тут Ви не почуєте щирого сміху дітей, молоді, коли Ви не відчуваєте подиху свого брата по Христу, власне не відчуєте, а тому і не побачите, а тому і розминетися з Христом.

 

Жива парафія - це жива спільнота - це відчуття кожного його учасника, це розуміння і знання його потреб, це реальне щире знайомство із кожним, це постійне служіння іншому, бути йому потрібним і в радості та горі. Це створення комфорту жити у християнській спільноті - цьому вічному колі віри, надії, любові: коли твоє життя зачинається у любові, ти знайомишся із спільнотою у любові приймаючи хрещення, ти зростаєш у любові, ти постійно навчається любові, ти мужнієш у любові, ти долаєш труднощі у любові, ти побираєшся у любові, ти народжуєш у любові, ти твориш добро у любові, ти постійно практикуєш живу віру у любові, ти стаєш старшим у любові, ти покидаєш земний світ у любові та йдеш у життя вічне світлим променем віри, надії та любові.

 

Душа кожного учасника спільноти потребує конкретних духовних практик, тобто вона потребує діл, адже віра без діл мертва. Харитативна, добродійна діяльність - це реальна практика для кожного учасника спільноти послужити свому побратимові із парафії у спосіб, який тобі найкраще підходить, у спосіб, який дає тобі відчуття сповнення духовного обов’язку і підносить тебе до неба із почуттям гідності - я виконую свою місію - місію творення добра. Бо творячи добро - ми розширюємо свою точку опори у цьому світі. У складному багатовимірному житті, коли ти не можеш передбачити повороту долі вже через секунду, і коли раптом особисто стаєш предметом для опіки, служіння, добра. А хто тоді тобі має послужити, коли ти жив у глухій, сліпій спільноті, яка не чула про біль, страждання своїх членів. Коли сам був сліпим, глухим, черствим. На що ти можеш сподіватися у цьому випадку? Вони тебе не чують і не бачать. Ти самотній у спільноті. А самітники не творять християнських спільнот. Християнські спільноти творять виключно із взаємодії одиниць, постійної, щоденної взаємодії, взаємодії у молитві, взаємодії у служінні. Харитативна, добродійна діяльність - це венозна система живої парафії по якій несеться кров Христа. Власне у такій праці і відбувається жива зустріч із Христом на парафії кожного її члена. По іншому не буває. Понад 2000 літня історія християнства яскраво свідчить про це.

 

Християнство - це велике тіло із живих клітин - парафіяльних громад, живих парафій. Чим здоровіші клітини тим здоровіше тіло. Чим рухливіші клітики - тим здоровіше тіло. Тому подбаймо про те, що кожна наша клітинка - парафіяльна громада була живою клітинкою церкви Христа.

 

ПОЛЕ ДЛЯ ХАРИТАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - ВСІ ПАРАФІЯНИ

Чи знаємо ми на парафії скільки у нас одиноких, скільки дітей-сиріт, напівсиріт? Чи знаємо їх поіменно? Чи провадимо їх спільнотою по життю?

 

Чи знаємо скільки людей старшого віку, які потребують опіки? Чи знаємо їх імена, де вони живуть, які у них щоденні потреби? Де їхня родина? Їхні історії життя? Чи це не наша робота? А може це робота соціальних служб, а наша роль анонімного датку у вигляді гривні тому хто просить? Може на тому і обмежитися і ніби мати чисту совість?

 

Чи знаємо скільки молоді, людей у нас на парафії розійшлося із мораллю, скільки пиячать, а скільки вже стали алкоголіками, наркоманами, а родина терпить катастрофу? А якщо хоч одна родина не має щастя, чи може християнська спільнота вважати себе щасливою?

 

Чи знаємо скільки ми нагодувала потребуючих? А чому вони є у світі, такі люди, які ніби тільки для того, щоб ми їм і послужили, бо служити іншим вони не можуть чи не хочуть, позаяк самі потребують? Скільком надали притулок у час смути?

 

Чи маємо на парафії спільноти будь-якої дії, місії - молодіжні, середнього та старшого покоління, чи є у нас трапезна, чи є місце для зустрічі молоді, спортивний зал та дитяча площадка, місце для постійних практичних зустрічей середнього і старшого покоління.

 

Чи конче нам треба бути сопричасними до справ милосердя?. Ми дуже часто кажемо, що жерву складено, нехай отець чи ще хтось це і робить, бо це його обов’язок. Ми думаємо, що грошами відкупилися від участі, ініціативи, від передачі теплоти свого серця, від творення щастя у громаді.

 

На нас лежить обов'язок допомогти у потребі тим, кому пощастило менше серед нас. Коли ми говоримо про «служіння ближньому», то перше питання, яке спадає на думку, це «навіщо?» Досліджуючи цю тему, я знайшов вірш, у якому ставиться таке ж питання.

 

Чому я повинен надати допомогу тому, кого

Я навіть не знаю?

 

Чому я повинен віддавати гроші

Для бездомного, щоб їх викинути?

 

Через те, що вони не мають праці

Чи повинен я допомогти дати їм їжу?

 

Якби я витрачав гроші на себе,

Чи можу я вважати себе грубим?

 

Тому що їх сорочки і джинси є поношені,

Чи повинен я дати їм одяг?

 

Чи мені варто турбуватися тим, що вони сумні,

І чи я повинен розділяти їхні біди?

 

Чи це матиме значення чи вони — похилого віку

І слабким є їхнє здоров'я?

 

Чи повинен я дбати про їхні проблеми

Або їхнє відчайдушне становище?

 

Чи мені слід піклуватися тим, чи вони

Спатимуть в ліжку сьогодні ввечері?

 

Чи повинен я намагатися надавати їм допомогу

У будь-якому випадку взагалі?

 

Якщо я піклуюся про «свої» власні потреби, то

Чи моє мислення є обмеженим?

 

Відповідь:

 

Ти отримав допомогу від батьків

Коли з'явився на світ.

 

Хоча ти був безпомічний

Вони гарантували тобі твоє власне виживання

 

Ти не виконував жодної праці

Твоя Мати зробила все

 

Ти ніколи не зміг прогодувати себе

Ти був занадто малим

 

Тебе купали, а потім тепло одягали

Поряд з тобою був хтось здатний тебе сам захистити від усякого зла

 

Коли ти був голодний і кричав

Тебе люб'язно годували

 

Коли ти був ситим, тоді ти спав

У тебе не було страху чи жаху

 

Ти виростав від немовлята до більшої дитини

Ти потребував одягу

 

Тебе одягнули

З любов'ю, а не з ненавистю

 

На всіх етапах твого зростання

Багато твоїх потреб були задовільнені

 

БОГ дав нам життя

Набагато цінніше, ніж ми знаємо,

 

Що ми робимо, з тим, що отримали

В остаточному результаті буде виявлено.

 

Чи ми цінуємо Його дари?

Чи ми поводимся егоїстично, коли «ми» є благословенні?

 

Невже ми дійсно дбаємо про наших ближніх

Чи ми це тільки сповідуємо?

 

Служіння ближньому. Я знову себе запитую «Чому мені слід не робити?»

Свята Тереза з Авіли пише: «Христос не має тіла».

 

Христос не має тіла, але ваше тіло,

Не має рук, а ні ніг на землі, але твої

Очі, якими він дивиться

Співчутливо на світ

Твоїми ногами він іде чинити добро.

Твоїми руками Він благословляє весь світ

Твої руки, твої ноги,

Твої очі, ви є його тілом

Христос не має тіла тепер, але ваше тіло.

 


 

ЩО НЕОБХІДНО ЗРОБИТИ НАМ, щоб діла милосердя стали у нашій єпархії інструментом духовного зростання та розбудови живих парафій:

 

На рівні парафіяльної громади:

1) Загальні збори парафіяльної громади -  відверта розмову про те, що таке харитативна робота, соціальне служіння у громаді. Через спілкування вчимося, пізнаємо один одного.

2) Широке знайомство парафіян через участь і організаційних одиницях добродійної праці. Обніміте ж брати мої найменшого брата.

3) Вивчення потреб своїх парафіян, чіткий облік, щоб жодна потребуюча не була без опіки, щоб знали хто, коли, де? Щоб всі мали можливість послужити, попрактикувати. Знаємо і служимо один одному.

4) Створення умов для зібрання молоді, середнього покоління, старшого покоління. Для спільної молитви, відпочинку та праці. Гуртки добродійництва та соціального служіння. Разом ми спільнота.

5) Кожна парафіяльна громада має мати інформаційний комунікатор із роботи парафії, де головним буде – добродійна, харитативна робота у спільноті. Кожна парафія має свою сторінку в Інтеренеті, Фейсбуці, де є завжди актуальна інформація про  Ми сильні бо інформовані.

6) Спільні свята прафіяльної спільноти: день милосердя, день опіки, екологічна парафія, день просвіти, день дарунку усмішки, день молоді, день фізичного гарту і т.п. Ми живі.

7) Кожна парафіяльна громада робить окремих звіт про добродійну діяльність у спільноті та обговорює план подальшої праці. Дбаємо, щоб кожен знав, вірив, брав участь.

 

На рівні деканальному:

1) Регулярні місячні зустрічі практиків харитативної, доброчинної праці, практиків соціального служіння на кожній із парафій деканату для обміну ідеями, напрацюваннями. Щоразу на іншій парафії. Поширюємо досвід, показуємо себе.

2) Визначення кожного року зразкової спільноти харитативної, доброчинної діяльності та соціального служіння та надання цій парафії бонусу спільних фондів. Є до чого тягнутися.

3) Створення спільного фонду ресурсів харитативної діяльності (інформація, речі, гроші) для накопичення та обміну між парафіями і деканатами. Разом ми сила.

 

На рівні Єпархіальному:

1) Єпархіальний ресурсний центр (методичний центр) харитативної, добродійної роботи та соціального служіння на базі відповідної комісії із залученням мирян. Ми маємо знання.

2) Щоквартальні та щорічні тренінги на тему кращих практик хариративної роботи спільнот на базі деканатів (щоразу інший, база - парафіяльні громада). Вчимося разом.

3) Видавати щорічно буклет про харитативну, добродійну діяльність та соціальне служіння великим тиражем - для кожного парафіянина. Дбаємо за розуміння. 

4) Видавати щороку на скооперовані кошти спільнот - порадник харититивної, доброчинної роботи та соціального служіння у парафіяльних спільнотах. Радимо як, хто, коли.

 

На особистому рівні та в родинному житті:

1)  Поцікавитися у парфіяльного уряду, що робиться у плані хартитативної, добродійної роботи та соціального служіння у мене у спільноті.

2) Знайомлю парафіяльний уряд із постановами Собору Стрийської Єпархії.

3) Беру на себе  ініціативу та відповідальність працювати у одному із напрямків роботи

4) Шукаємо із родиною спосіб посильного служіння у справах доброчинності на парафії.

5) Скликаємо загальні збори парафії, презентуємо напрацювання Собору, складаємо план добродійної співпраці у нашій парафії.

6) Щомісячно проводимо зустрічі та підсумовуємо що зроблено і що будемо ще робити.

Питання:

1) Як формувати парафіяльну спільноту.

2) Який звязок між щоденним життям і літургією.

3) Яким чином організувати добродійну діяльність на парафії

4) Які добрі практики харитативної діяльності та служіння, Ви знаєте, що  варто поширення на інших парафіях

5) Як батьківський комітет може допомогти парафіяльній спільноті здійснювати катехитичне служіння?

6)  Що потрібно для того, щоб катехізація у всіх парафіях нашої Єпархії була систематичною?