Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

Анна Зварич –Голова комісії у справах мирян 

Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії,

 директор колегіуму для дівчат «Знамення»

 

Тема : «Сім`я, Церква і школа, як триєдина система у формуванні християнської особистості»

Високопреосвященний Архиєпископе і Митрополите Василію,

Всечесний отче-ректоре,

Всечесні отці,

Преподобні сестри,

Високодостойне Товариство – учасники Собору.

«Єдність Церкви з Ісусом – це єдність спільної дороги, а сопричастя «приймає форму суттєво місіонерського сопричастя»[20].» Сьогодні дуже важливо, щоб Церква, вірна своєму Вчителеві, вийшла проголошувати Євангеліє всьому світові, у будь-яких обставинах, не вагаючись, охоче і безстрашно. Радість Євангелія для всіх людей, нікого позбавити її не можна.» - такими словами заохочує нас Святіший Отець Франциск у своїй першій Енцикліці «Радість Євангелія»   EVANGELII GAUDIUM         
 Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири  та уявлення про природу і світ. Ми живемо в особливий історичний час, виборюючи свободу і Богом дану гідність. Агресія вселюдських цінностей розриває душі наших дітей. Фундаментальні принципи пошани до людського життя та поваги до людської особистості підмінюються різними теоріями. Вся нинішня наука звернена на зовнішній предмет. Сучасна педагогіка вимушена стати в обороні екології душі нашої дитини.

 В Україні, як давній християнській державі, великого значення надавалося релігійній освіті народу як основного стержня моральності. Про виховання моральності в суспільстві дбали провідники Церкви. Особливо яскравими світочами  були:  галичанин о.Юліян Дзерович (1871-1943) і закарпатець о.Августин Волошин (1874-1945). вони  створили однакові наукові концепції  і дбали, щоб Україна мала свою власну педагогіку, основану на вірі в Бога та служінню українській справі.         

Дитина – найцінніший скарб, який Господь дарує батькам. Вона є радістю не тільки для своїх батьків, родини, але також для Церкви і всього суспільства. Однак, на жаль, сьогодні ми є свідками того, що діти зазнають насильства, вони покинуті, позбавлені права на життя, на родинне тепло і любов, на християнське виховання,  вони часто стають жертвою користолюбної реклами.

Господь довірив нам - батькам, священнослужителям, учителям. вихователям свій  матеріал - дітей, щоб ми брали участь у справі творіння. І  співпрацюючи з Творцем, з цього матеріалу ми ліпимо нову людину, яка має жити вічно. Це є надзвичайно велике покликання, але це завжди відповідальність.

 «Християнська сім`я є важливим середовищем не тільки сприйняття дару нового життя, а й розвитку цього життя. У процесі виховання  сім`я розвиває і виховує людину у всій її повноті та у всіх її вимірах. Батьки є першими , хоч і не єдиними вихователями своїх дітей, і ніхто не може позбавити їх цієї відповідальності» с. 951  Катехизму УГКЦ «Христос наша Пасха»

 Документи ІІ Ватиканського Собору теж визначають відповідальність батьків : «Батьки, тому що дали дітям життя, мають тяжкий обов’язок виховати своїх дітей; також мусять бути визнані за перших і головних виховників. А цей обов’язок є такої великої ваги, що де його занедбано, ледве можна його будь-чим заступити. До батьків належить створити таке сімейне середовище, оживлене любов’ю та пошаною до Бога і людей, що сприяло б повнокровному вихованню дітей, індивідуального і соціального. Тому сім’я є першою школою соціальних чеснот, що їх потребують усі суспільності».

Сім’я – перша школа морального та релігійного розвитку дитини. Приклад батьків, які живуть згідно з моральними та релігійними засадами, є найкращим взірцем для їхньої дитини. Духовне життя людини формується від самого її дитинства. Духовний світ дитини є дуже багатогранним.

Сім`я є школою любові. «Сім’я є першою площиною суспільної діяльності католиків-мирян» (Покликання і місія мирян. Післясин.Апост.послання).

Сім’я творить також парафіяльну спільноту і «є образом Святої Трійці» (Катех.правильникУГКЦ.,Львів 1999. Ст.60)

Віра, прийнята і поглиблена в сім’ї, стає світлом для всіх суспільних відносин. «Спільність життя, яке приймають чоловік та дружина, їхня відкритість на дар життя, оберігання одне одного, зустріч та пам’ять між поколіннями, виховний супровід, передавання християнської віри дітям: завдяки всьому цьому сім’я завжди залишається неперевершеною школою людяності, незамінним вкладом у справедливе та солідарне суспільство» – сказав Святіший Отець Франциск.

Митрополит Андрей Шептицький наголошує: “Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу! Коли б ви навіть і не мали що лишити своїм дітям, - то як тільки подали їм справжню побожність, як тільки навчили чесної праці та правости, як тільки встерегли їх від неморальності, - то лишаєте їм у спадщині найбільше добро, яке тільки можете їм дати”.

У своїх споминах на схилі літ, складаючи Заповіт, Патріарх Йосиф Сліпий найперше завдячує своїй родині за добру основу християнських та загальнолюдських цінностей: «Бо народився я і був вихований в українській, християнській, хліборобській, глибоко віруючій родині. Вона передала мені і защипила мені віру в Христа і любов до Нього!..Батьки, християнська родина це основа здорового суспільства народу, нації. Це запорука їх росту і сили!.»

Наступним надзвичайно важливим чинником у формації Патріарха була школа. У Заповіті ісповідник віри говорить «Християнська Родина і Рідна Українська школа – це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь!»»

Школа повинна вибрати  своїм пріоритетом не лише якісну освіту, а й добре виховання. Мета християнського виховання ґрунтується на Божественному одкровенні. Школа має бути виховним середовищем, яке сповнене атмосферою взаємодопомоги, турботи, співпраці, солідарності, безпеки, довіри, бути спільнотою, а не інституцією.

Школа у тісній співпраці з сім`єю на основі народної моралі, зокрема релігійної, здатна посіяти здоровий моральний клімат у молодіжному середовищі. Вона повинна бути внутрішньо проникнута релігійним началом, вести дітей до Церкви, зміцнювати і розвивати релігійні потреби. Школа повинна не зовнішньо, а внутрішньо зближуватися з Церквою. Діти повинні жити в атмосфері щирого релігійного життя, оскільки саме так пробуджується любов до Бога і Церкви. Зміст навчання (всіх предметів у школі), і діяльність школи взагалі  повинні бути спрямовані в одному напрямку – до узгодженості з традиційно-християнським світоглядом, коли місце Творця помітне на уроці фізики, хімії, біології, тощо. Релігійно-моральне виховання повинно допомогти розкрити образ Божий, розвинути внутрішній світ дитини поєднати дитячу душу з Церквою та наситити її вищим даром – свободою.

Життєвий шлях минулих і прийдешніх поколінь переконливо довів, що історія і майбутнє України, як держави християнської, нерозривно пов’язані з духовним вихованням, у першу чергу, дітей та молоді.

Головним на цьому шляху беззаперечно є вчитель. Саме він завжди був носієм рідного українського слова, світла правди і християнської любові. Біблійні засади, як і Боже благословення, завжди спонукали його жити і працювати для Божої слави, як в особистому житті, так і соціальному.

Дитяча душа дуже чутлива до гармонії між тим, що вчитель говорить і тим, що робить.  Недостатньо лише знати про те, що людина створена на образ Божий, але треба жити «на образ Божий», щоразу ставати учасником його дії, наслідувати у своєму особистому  моральному житті спосіб існування та дії Христа. Вчитель мусить шанувати тих, кого навчає і виховує, поважати його гідність.

            «Кожна людина має власний, лише їй призначений шлях розвитку і свої життєві завдання, проте напрямок цієї дороги завжди має бути підпорядкований вимозі всебічної моральної правди. Вчитель повинен мати розуміння сутності людини, її призначення на землі. Людина дорожча не тільки за всі скарби землі, але навіть за весь всесвіт. Кожна окрема особистість – неповторна, унікальна.» (О. Вишневський. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Дрогобич. Коло, 2003, -382)

Насправді необхідна величезна внутрішня культура і сила духу, аби виховати у дитині почуття гідності і передати розуміння пошанування гідності інших людей.

Які б не мала дитина блискучі знання, але успішною і людяною з виконанням своєї місії на землі вона може стати лише тоді, коли навчиться з допомогою правильної системи цінностей розрізняти добро і зло, плекати власну гідність і захищати гідність інших, боротися з несправедливістю, захищати слабших, іти проти течії. Тільки природно відповідна людині  система християнських цінностей може  сформувати особистість і дозволить забезпечити, якщо буде закладена вчасно у людину, від багатьох помилок, яких потім у житті дуже важко виправити. Отже, це те, без чого неможливий повноцінний розвиток громадянина, християнина і повноцінний розвиток суспільства.

Бог створив нас громадянами.  Це накладає на людину певні обов’язки, усвідомлення яких повинно формуватись , починаючи з наймолодшого віку. Кожна нація має виконувати встановлені Богом завдання. Фундаментальними засадами при цьому є віра батьків і відданість Церкві. Прищеплювати дітям почуття національної гідності та вчити патріотизму, під яким розуміється ідентифікація з християнським і гуманістичним корінням народу та його найшляхетнішими традиціями.

Помилковою є думка, що успіхів можна досягнути  світськими засобами. Кожен охрещений природньо, як християнин,  потребує Христа, але часто стає переможений світом, коли неправильно ставить акцент життя. Тому основним завданням духовних і мирян в цілому є повернути охрещених до джерела віри - до Ісуса Христа, присутнього і діючого в Євхаристії. Постійне та систематичне впровадження у таїнство за допомогою цілісної системи літургійної та моральної катехизи може дати фундамент для глибшого діяльного сопричастя у житті Церкви.

 Християнство це не вчення, а спосіб життя. Християнин завжди і всюди  є символом Божої присутності між людьми.Християнська мораль є не лише кодексом поведінки, що базується на етичних уявленнях про добро та істину, вона є способом життя, «дорогою» дітей Божих.

В сучасному світі слово втратило свою силу і вартість, напевно через те, що кожен з нас був багато разів в житті обманутий. Саме тому, для кожного з нас промовляє більше як хтось живе чи поступає, чим те, що він говорить.

Однак, криза нашої віри сьогодні у тому, що номінально ми визнаємо себе християнами, але реально не віримо у присутність Бога у нашому житті, що Бог бачить усе, що робимо і говоримо, що навіть наші сердечні наміри відкриті божественному зору. Ми знаємо яким має бути християнин, яке має бути християнське життя, але коли подивимось на наше життя, на наші вчинки,  то ми привчилися жити поверхово. І мусимо признатися собі щиро і чесно, що нам, як християнам, подобається жити подвійними стандартами і вважаємо, що це норма. Як християни ми завжди репрезентуємо нашого Творця, тому маємо дбати про те, щоб завжди своїм прикладом вказувати на Нього.

 Християнство має бути центральним життєвим принципом . «Шукай Господа, любий, усіма силами твоїми, аби спастися твоїй душі й пороку не загніздитися у твоєму серці."(Св.Єфрем Сирійський)

Сьогоднішній час вимагає від нас не теоретичного знання про християнські цінності, а щоденного життя правдою і любов`ю, конкретних вчинків.

Дозвольте Вашій ласкавій увазі декілька пропозицій :

  • Територільно на кожній парафії є школа, у місті ще й дошкільний навчальний заклад. Розуміючи, що спосіб морального життя християнина залежить від ступеня його уцерковлення намагайтесь уцерковити директора і вчителів, а через них учнів. Це Ваші парафіяни –поверніть їх до основи буття – морального закону, написаного Господом  у їхньому  серці .
  • Метою освітнього процесу повинно бути  не тільки надання основ знань з різних предметів, але й формування всебічно розвиненої, духовно і морально зрілої особистості, готової зустрітися з викликами сучасного життя. Без священників миряни самі цього не зроблять, допоможіть їм.
    • При формування навчальних і виховних програм важливо, щоб  кожен житель краю  знав історію, культуру і традиції України та Тернопільщини зокрема, будував міжособистісні стосунки на християнських засадах добра і милосердя, повазі, шануванні інших культур і народних звичаїв, які не загрожують життю людей і національній безпеці.
  • Навчальні плани  повинні включати  урок християнської етики в усіх класах загальноосвітньої школи Тернопільщини – є відповідне рішення сесії обласної ради.
  • Використовуючи різні підходи, методики, приватні контакти, зустрічайтесь з вчителями, несіть їм слово Боже, заохочуйте, щоб Літургійний рік був максимально вплетений у навчальний. Запровадьте Дні духовної віднови у часі посту, духовні заходи, спільне читання Святого Письма, різні релігійні святкування. Літні канікули з Богом проводьте спільно з школою, залучаючи державні кошти, використовуючи теж шкільне подвір`я.  
  • Сьогодні у нас, в Тернопільсько-Зборівській Митрополії не співпрацює з школою хіба той хто не хоче. Міністр освіти, людина віруюча - греко-католик, директор департаменту освіти і науки п.Любомир Крупа відкритий на те, щоб Церква якомога сильніше співпрацювала з школою.

І на завершення про колегіум для дівчат «Знамення»

«Немає жодного вищого мистецтва, ніж мистецтво виховання» ( Ів.Золотоустий) 

Колегіум  є інноваційним альтернативним навчальним закладом розвитку духовних та розумових цінностей особистості, гармонізації стосунків «учитель-учень», «учитель-батьки», «учень-учень».

Київ, Харків, Донецьк, Дубно, Львівщина, Івано-Франківщина і Тернопільщина – такою є географія сучасного колегіуму. 

Головними принципами, на яких ґрунтується виховання в колегіумі є: першість Бога - Альфи і Омеги, Початку і Кінця, у якому ми здобуваємо повноту всього,  правда, взаємна довіра та безкорисливість.

Виховання розпочинається з поняття правди, на яку дівчині потрібно розкрити очі.  Моральність починається всередині людини

Щоб вести вихованок  вчитель-вихователь  живе правдою, чеснотами, які велетенськими кроками  формують дитячу особистість:

-          Правда з Богом – це віра;

-          Правда з собою – це покора;

-          Правда з іншими – це чесність.

 Правдивість і щирість вихователя це одна з найважливіших умов для позитивного впливу на ученицю.

 Головною рисою вчителя-вихователя, яка генерує усі інші є безкорисливість. У цьому понятті міститься колосальне багатство повсякденної поведінки.

Атмосфера правди, любові, безкорисливості та моральної чистоти - саме такі життєві позиції готують наших вихованок до майбутнього дорослого життя, дають їм силу захищати свої принципи у середовищі, в якому їм доведеться жити. Добро, яке оточує дівчинку  в колегіумі , не є самоціллю, а лише засобом, дорогою до основної мети : морального відродження суспільства.

            Інтегрувально-генерувальною основою виховання в цілісній моделі освіти колегіуму є людина та її націоцентриське, духовно-гуманістичне українознавство і родинознавство, як філософія і методологія «колегіуму-родини».

Родинний дух - це атмосфера радості і безтурботності, відчуття безпеки, яке стає своєрідним посагом для  майбутнього дорослого життя.

Колегіум  готує до відповідальності за родину, країну, Церкву.  

Особливість навчально-виховного  процесу полягає у тому, що одним з найважливіших елементів у ньому є синтез культури і віри. Знання покладене у контекст віри стає мудрістю.

            Метою навчання у колегіумі є різнобічний розумовий розвиток . У процесі навчання учениці отримують знання, подані таким чином, щоб розбудити і розвинути їхнє розумове життя. Вчимо дітей думати. Виховуючи і навчаючи дівчат ми відкриваєм і розкриваєм у них закладені Богом можливості, стараємось подати їм ключ до кожного предмету, познайомити з ним настільки, щоб вони запалали любов’ю до подальшої праці та до постійного самовдосконалення в житті.     

Шануючи окрему Божу думку щодо кожної дівчинки , у процесі виховання і навчання використовуємо  принцип індивідуалізації.

Високо цінуємо рідну мову, вбачаючи у ній Божий Дар і відображення народного духу. Впроваджуючи нові методики навчання, вивчаємо три іноземні мови.

Вчителі колегіуму відмінні професіонали, порядні, чесні, справедливі і жертвенні люди, які мають безцінний дар – серце, яке любить Бога і людей.  Це є єдина сила, єдина зброя супроти труднощів, єдиний засіб впровадження добра.

Усі працівники, хоч не є педагогами долучаються до загальної справи – плекання молодих душ і сердець.

У закладі є духовний провідник, який ревно служить для духовних потреб учнів та вчителів а також працівників та батьків.

Усі разом творимо освітню спільноту. Дбаємо щоб був мир, любов, повага, довір`я, доброта і справедливість. Шануємо  гідність один одного.

Створюючиособливу атмосферу, оживлену євангельським духом свободи і любові виховуєм високошляхетну духовну еліту України.

Хочу закінчити словами святого Івана Золотоустого, який на самому початку зустрічі нашого Собору впровадив нас у Божественну Літургію. Ці слова, за словами науковців, передають основні переконання святителя щодо моралі та аскетики: «Ніхто не може нас зробити нещасними, якщо ми самі себе такими не зробимо, подібно як і ніхто не зможе зробити нас щасливими, якщо ми самі себе такими не зробимо за співдією божественної благодати»