Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

с. Юліана Дзюбата, мироносиця

Голова Катехитичної комісії

Івано-Франківської архієпархії

 

 

«Катехитичне служіння як необхідна умова «живої» парафії.»

 

Високопреосвященні і преосвященні владики,

Всесвітліші отці, преподобні брати і сестри,

Дорогі катехити,

Шановні учасники собору!

Свою доповідь з теми «Катехитичне служіння як необхідна умова живої парафії» хочу розпочати із притчі про олівець.

«На початку Майстер сказав до олівця: ”Є п’ять найголовніших правил, які маєш знати перед тим, як я відішлю тебе у світ. Пам‘ятай про них, і станеш найкращим олівцем із всіх існуючих.”

Перше: Зможеш робити великі речі, та тільки тоді, коли дозволиш, щоб чиясь рука керувала тобою.

Друге: Час від часу потрібно буде перенести важке і болюче “загострювання”, але необхідне, якщо хочеш стати найкращим олівцем.

Tретє: Матимеш можливість виправляти будь-яку помилку, яку інколи допускатимеш.

Четверте: Найважливіша частина тебе – та, що в тебе всередині.

П’яте: Залишаючи в стороні різні умови, треба продовжувати писати. Потрібно залишати завжди ясний і розбірливий знак, незалежно від важкості ситуації.

Олівець вислухав, пообіцяв пам’ятати, і повернувся до коробки, повністю розуміючи мотиви свого Майстра. Тепер постав себе замість олівця; ніколи не забувай п’ять правил, і також ти станеш кращою особою.

Перше: Робитимеш великі речі, але тільки тоді, коли дозволиш Богові провадити тобою. Таким чином дозволиш іншим людям пізнати в тобі дари, які маєш.

Друге: Час від часу досвідчуватимеш болюче “загострювання”, переходивши через різні проблеми, та це послужить тобі, щоб стати особою ще сильнішою.

Tретє: Будеш здатним виправляти або долати помилки, що можеш допустити.

Четверте: Найважливіша твоя частина – та, що в тебе всередині.

П‘яте: На будь-якій поверхні, по якій подорожуватимеш, мусиш залишити твій знак. Не важливо, якою буде ситуація, у всіх них ти повинен служити Богові у всьому. Всі ми подібні до олівця.... Створені Творцем для єдиної і особливої мети.

Усвідомлюючи і пам’ятаючи, стараємося прожити наше життя на цій землі, маючи єдину ціль,  записану в серці та один щоденний зв’язок з Богом.

Ти створений, щоб робити Великі речі!

            Божа благодать зібрала нас сьогодні для молитви та застанови над великим Божим і церковним ділом, яким є катехизація. У вересні 2011 року в Бразилії відбувся синод єпископів УГКЦ, який затвердив програму під назвою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», з метою оживити парафіяльне життя, як клітину Церкви. Серед складових живої парафії перше місце відведено Божому Слову та катехизації. Чому це так важливо для Церкви? Що ж собою являє катехизація?

Блаженний папа Іван Павло ІІ у своєму апостольському поученні Catechesi tradendae зауважує: «Кінцева мета катехизи – це привести когось не тільки до зустрічі, але й до злуки, до близькости з Ісусом Христом: Він єдиний може вести до любові Отця в Дусі і може дати нам змогу брати участь у житті Святої Тройці» [1]. Сьогодні ми маємо унікальну нагоду у світлі поставленої мети застановитися над тим, що означає катехитичне служіння для нашої церковної спільноти, якою є його природа та реальний стан, обмінятися своїм досвідом для того, щоб Христове Євангеліє проголошувалося в наших громадах з новою силою, відповідно до тих обставин, які готує нам щоденне життя. Сам Ісус Христос доручив Церкві йти та всім і всюди проповідувати Добру Новину: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа, научаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 19-20). Євангелист Марко говорить нам про здійснення Христового заповіту: «Вони ж пішли й проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили» (Мр. 16, 20).

            Сьогодні, коли ми говоримо про катехизацію, її методи, то часто, підсвідомо, розуміємо під цим поняттям лише, так звану, християнську індоктринацію. Іноді вважається, що досить навчити когось шести правд віри та кількох молитов для того, щоб уділити йому Св. Таїнство Хрещення. Але ж це є тоді вже навчанням про «щось», а не про «Когось». У вищезгаданому апостольському поученні блаженний папа пригадує нам, що «в центрі катехизи ми знаходимо Особу: Особу Ісуса з Назарету, «повного благодати та істини», який помер за нас, воскрес і сьогодні живе з нами» [1]. Виходячи з того, що сьогодні ми катехизуємо здебільшого вже охрещених дітей, ця дорога втаємничення, на жаль, часто є вузько інструменталізованою. Іноді вона служить лише для того, щоб дитина змогла відбути перше святе Таїнство Сповіді та свідомо прийняти урочисте Святе Причастя. Є зрозумілим, що така схема навчання віри є недостатньою, оскільки не триває довго. Дитина чи підліток все ж таки не мають цілісного уявлення про християнську віру.

Тому, блаженніший Святослав у своєму пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» говорить: «що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні – це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших – необхідна умова живої парафії. Наостанок блаженніший підкреслює, що так само як і Святе Письмо, Катехизм нашої Церкви «Христос наша Пасха» має бути настільною книгою кожного члена наших спільнот, оскільки він є дуже цінною допомогою для правильного розуміння і читання Божого Слова».

Також, для того, щоб катехитичне служіння відповідало своїй природі, воно має підкреслювати, розкривати та допомогти ввійти у таїнственний, надприродний вимір християнського життя. Навчання віри повинно відбуватися в парафіяльних спільнотах і має бути справою цілої спільноти під керівництвом священика та єпископа. Для того, щоб зберегти сакральний та духовний вимір обговорюваної тематики, її необхідно викладати в межах сакрального простору, де ця ж спільнота, яка сьогодні виявляє себе як катехитична, завтра була б літургійною, що живе і святкує ту віру, яку сьогодні передає своїм дітям. Ось чому логічна структура катехизи повинна базуватися на богословʼї втаємничення, тобто сповнятися і завершуватися живим та особистим сопричастям життя з Божественними Особами в літургії, і всіма своїми засобами до цієї зустрічі ефективно готуватися. Всяке теоретичне навчання мусить бути подібним до приготування, до знайомства, має допомогти якнайглибше сприйняти та пережити цю трансформуючу зустріч. Якщо катехизація не є спрямованою на Літургію, не вводить у неї, не базується на ній, то вона перетворюється на своєрідну «ідеологію», далеку від реального життя, а тому є приреченою на відкинення. Так само і Літургія, якщо їй не передує відповідна ґрунтовна катехиза, то вона стає малодоступною, незрозумілою й участь у ній стає формальною та поверховою, що ніяк не впливає на внутрішнє особисте життя християнина. Тому не дивно, що в деяких парафіях такі богослужіння, як Вечірня та Утреня, майже відмерли і аж ніяк не пов’язані сьогодні з навчанням та життям згідно з вірою.

Памʼятай, що твоя найбільш важлива частина буде завжди знаходитися всередині тебе.

Первинним і основним місцем катехизи є «сімʼя – «домашня  Церква», де батьки першими проповідують віру своїм дітям як словом, так і прикладом, дбаючи про покликання кожної дитини» [2, 126].  Однак кожна така маленька «домашня Церква» є частиною місцевої Церкви, об’єднана у парафію. І кожне таке місце вимагає відповідної катехизації і відповідних катехитів. Першим катехитом місцевої Церкви є сам єпископ, який, «наслідуючи приклади апостолів, має бути у своїй Церкві першим проповідником, учителем Слова та вихователем віри» [2, 88]. Від нього залежить, в першу чергу, пасторальний план, на початку якого має бути катехизація (там само), а відтак – здійснення цього плану за допомогою усіх структур, які є у розпорядженні єпископа, а передусім парафії. Отже, парафія є місцем, де стикаються потреби «домашніх Церков» і турбота єпископа про доручену йому Церкву.

Будучи основним місцем життя спільноти вірних, парафія виявляє усе багатство і різноманіття людського і церковного життя. В ній народжуються, ростуть, дозрівають, борються, перемагають, терплять, умирають… Ця різноманітність парафіяльного життя вимагає також праці багатьох катехитів, оскільки адресати катехизи є різні: діти, підлітки, молодь, ті, хто готуються до шлюбу, дорослі, сімʼї, старші особи, а також особи з особливими потребами. Не забудьмо теж про християнські спільноти (Матері в молитві, Апостольство молитви, Параманне братство та ін..), рухи й асоціації. Кожне з цих місць катехизи вимагає «свого» катехита, але також і відповідної формації.

Святіший Отець, папа Франциск у своєму пастирському слові до катехитів, що зібралися на Міжнародному Катехитичному Конгресі у вересні минулого року зазначив, що бути катехитом – це не лише «фах» чи «професія». Це – вимогливе завдання, оскільки провадить інших до зустрічі з Христом словом, життям і свідченням.

Своє повчання він сформулював навколо трьох пунктів: «бути близько біля Христа», «починати від Нього» і «йти з Ним без страху на окраїни».

Папа зазначив що «першою річчю для учня є бути з Учителем, слухати Його і вчитись від Нього. Це і досі актуально, цей шлях триває все життя! Для самого Понтифіка дуже важливо перебувати перед Дарохранильницею; перебувати в присутності Господа, дозволити, щоб Він на нього дивився. Навіть якщо задрімаєш, залишайся там, будь біля Нього. Це важливіше, ніж  сам титул катехита, – говорив Папа Франциск. Перебування з Христом  розпалює серце, підтримує вогонь дружби, дозволяє відчути, що Він дійсно дивиться на тебе, є поруч і любить тебе. Папа виразив своє розуміння, що для мирян це не так просто. Особливо тим, хто має сімʼї і дітей, важко знайти довший час тиші. Але, дякувати Богу, не всі повинні поводитись однаково. У Церкві є різноманіття покликань і багатство духовних форм. Важливо знайти відповідний спосіб, щоб бути з Господом, а це можливо у кожному життєвому стані. Папа запросив кожного запитати себе: як я переживаю це моє «буття» з Ісусом? Чи я маю час для того, щоб перебувати в Його присутності, в тиші, чи дозволяю Йому вести мене? Чи дозволяю, щоб Його вогонь розпалював моє серце? Якщо в нашому серці нема тепла Бога, Його любові, Його чуйності, то як ми, бідні грішники, можемо розпалювати серця інших?».

Другим елементом Папа назвав «починати від Христа», тобто наслідувати Його в тому, щоб виходити на зустріч з іншими. Римський Архиєрей сказав, що цей досвід є красивий і трохи парадоксальний, оскільки чим більше зʼєднуємося з Ісусом, тим більше Він відкриває нас на інших людей, посилає нас до них. «Власне це і є правдивий динамізм любові, це – дія самого Бога!», – говорив він.

«Бог є у центрі, але завжди є даром з себе, відносинами, життям, яке передається… Такими можемо стати і ми, якщо витриваємо у єдності з Христом. Він дозволяє нам увійти в цю динаміку любові. Там, де є правдиве життя в Христі, є також відкритість на інших, є вихід від себе самих, щоб зустріти інших в імʼя Христа. Серце катехита постійно бʼється в цьому ритмі «систола-діастола»: зʼєднання з Ісусом – зустріч з іншими. Скорочення – розслаблення. Якщо бракує якогось з цих двох рухів, серце перестає битись, катехити стають мертвими,- говорив Папа Франциск. Отримує в дар керигму, і потім жертвує її в дар. Це сама природа керигми: це дар, що генерує місію, котрий завжди підштовхує вийти поза рамки себе. Святий Павло говорив: «Любов Христа спонукає нас», але це «спонукає» можна також перекласти як «є у нас». Так є: ця любов притягує і посилає, втягує нас і дає в дар іншим. Власне в цьому ритмі бʼється серце християнина, а особливо катехита. Папа запросив спитати себе: чи моє серце бʼється в ритмі зʼєднання з Христом і зустрічі з іншими? Чи підживлюються мої відносини з ним, але з тією метою, щоб нести Його іншим?»

Отож, опираючись на вищесказані роздуми папи Франциска, робимо висновок, що успіх катехизації у значній мірі залежить від особи самого катехита, від його людських і християнських здібностей як вихователя у вірі. Для розвитку цих здібностей потрібен формаційний шлях, який кожна місцева Церква має запропонувати усім своїм катехитам. Беручи до уваги різні сфери служіння, до яких покликаний катехит, можна визначити чотири головні напрямки формації: духовні, релігійні й еклезіальні здібності катехита; його біблійно-богословський вишкіл; його спроможність пізнати людину і світ; його методологічна і дидактична підготовка.

Катехит, отже, має бути глибоко віруючою людиною, що часто молиться і роздумує, живе хлібом Слова Божого і Безкровної Жертви, читає з розумінням Святе Письмо і роздумує над ним, бере участь у літургійному житті Церкви, часто приступаючи до Святих Таїнств Євхаристії і Сповіді. Крім цього, катехит має володіти основними знаннями зі Святого Письма і вчення Церкви, а також розумінням світу і людей, що його оточують. Він має бути вчителем, вихователем, «професіоналом» у педагогіці, дидактиці, методологіях…

Памʼятай, ти будеш здатний робити багато великих речей, але лише в тому випадку, якщо дозволиш Богові тримати тебе у Своїй руці і дозволиш іншим людям мати доступ до багатьох дарів, якими ти володієш.

Цього року ми маємо 25 років легалізації УГКЦ. Увесь цей час наша церква старалась і старається надати катехитичному навчанню пріоритетного значення. Відповідно до катехитичних директив Вселенської Церкви та вимог ККСЦ створено власні катехитичні структури в межах ієрархічної структури Церкви, які впроваджуються на всіх рівнях: синодально-патріаршому, архиєпархіальному, єпархіальному, деканальному і парафіяльному. Як відповідь на вимогу Церкви і часу Синод єпископів розробив й у вересні 1999 р. затвердив Катехитичний правильник УГКЦ, який і є основним документом для проведення катехизи у нашій Церкві. У жовтні 2000 р. Синод єпископів затвердив своїм рішенням «Положення про парафіяльну катехитичну школу» та «Положення про порядок призначення на катехитичне служіння і відкликання з нього», які розробила Катехитична комісія. Розроблено та затверджено «Положення про єпархіальну катехитичну комісію». У червні 2011 року Патріарша Катехитична комісія презентувала у Львові новий катехизм Української Греко-Католицької Церкви – основний віровчительний документ – «Христос наша Пасха». У 2012 році Катехитична комісія Києво-Галицького Верховного Архиєпископства видала «Душпастирський катехитичний порадник», що увібрав у себе всі напрацювання у катехитичному служінні останніх двадцяти років. І цей список можна ще продовжити, але я не буду цього робити сьогодні.

У кожній єпархії та екзархаті створено Катехитичні комісії, метою яких є допомога єпархіальному єпископу у виконанні обов’язків та налагодженні й координації катехитичного служіння в єпархії. Для підтримування зв’язку з єпископом катехитичні комісії проводять щоквартальні засідання, на яких, окрім координації та оперативного управління справами катехизації, можна ще й поспілкуватись між собою та обмінятись досвідом. Така постійна катехитична «койнонія» допомагає розвивати і поглиблювати відчуття Христа, Церкви і народу. Для прикладу, Катехитична комісія в нашій архиєпархії щорічно організовує для катехитів кількаденні реколекції, систематично проводить методичні засідання, віднови духу, науково-практичні семінари, тренінги, вишколи для провідників літніх християнських таборів, творчі майстер-класи та інше. Для учнів парафіяльних катехитичних шкіл проводяться прощі, олімпіади, християнські інтелектуальні ігри, такі як брейн-ринг з різних тематик, конкурси малюнку та фотографій, пісенний дитячий конкурс «Пісня серця», де наші діти щоразу займають призові місця і т. д.

На рівні деканату утворено катехитичні осередки, головами яких є спеціально призначені священики. До обов’язків голови деканального катехитичного осередку входить: координація катехитичної праці  в деканаті, постійна формація катехитів деканату, ведення документації та інше.

В архиєпархії працює більше ста катехитів-мирян, засновано однак тільки 40 катехитичних шкіл (в той час коли в архиєпархії налічується 360 парафій). При Івано-Франківській Теологічній академії працює катехитично-педагогічний факультет, де навчається 70 студентів, потенційних катехитів.

У 2004 році Синод єпископів УГКЦ затвердив Загальну катехитичну програму, яка базується на катехитичній серії «З нами Бог» і представляє підручники: від програми для дошкілля і до програми для 11 класу. Більшість підручників (1-8 класу) представлена двома книгами: «посібник для катехита» та «катехизм для учнів». Катехизми для 9, 10 і 11 класів  розроблені єпархіальними комісіями УГКЦ в Україні і складаються тільки з однієї книги. У серпні місяці цього року буде презентована перша частина програми для дорослих разом із підручниками.

Перед кожною окремою програмою знаходиться лаконічне вступне слово, що коротко вказує на основну ідею та мету кожного року катехизації, а вкінці, відповідно, додано перелік рекомендованої літератури, що є доступною в усіх катехитичних осередках.

Проведення катехизи відповідно до різного віку є серйозною вимогою до парафіяльних спільнот. Бо в кожний період свого життя людина мусить виконувати щораз зріліші завдання християнського покликання. Тому катехитична школа при парафії покликана сьогодні стати справді «народним домом», школою для всіх. Обов’язково потрібна катехиза у різних групах вірних, братствах, сестринствах. Дуже добре, коли парох проводить катехизу надії для людей похилого віку, які є багатством Церкви, бо це свідки віри і вчителі життя. Саме вони є «катехитами»  за своєю природою для своїх внуків та правнуків, а також для дітей і молоді на парафії.

Церква в цьому XXІ ст., запрошена Богом і подіями, що також є закликами Божими відновлювати довір’я до катехитичної діяльності, як до завдання абсолютного першенства її місії. Вона запрошена присвятити катехизі свої найкращі резерви в людях і зусиллях, не жаліючи сил, труду і матеріальних засобів, щоб краще її зорганізувати і сформувати кваліфікованих працівників. Мова не йде про звичайну людську корисливість, а про ставлення до віри. Томудля такої важливої справи всім нам потрібно обʼєднатись у молитві й усвідомити, що це є великим завданням для всіх нас, усієї Церкви: єпископів, як провідників віри та учителів; священиків, як «виховників»; монахів та монахинь; сімʼї, як «домашньої Церкви»; мирян, особливо покликаних до катехитичного служіння. Як записав один священик у своїх нотатках: «Ісус проповідував удень, уночі ж молився». Напевно, він вимолював в Отця учнів. Це є актуальним завжди. Без молитви всі методи даремні. Учнів маємо вимолити і отримати від Бога і для Бога. Тож працюймо і молімося, щоб Господь благословив наші починання. Перспектива і майбутнє для нашої Церкви і народу у тому, щоб зуміти виховати справжніх християн. А це великою мірою є і в наших руках, дорогі отці, монашество і катехити. Як бачимо, творити «живу парафію» покликані ми всі і кожен зокрема тим даром, який прийняв від Бога. І катехитичне служіння справедливо займає перше місце у цьому процесі.

Свого часу Сократ, промовляючи до Сенату, так описав занепад Атенської держави. Тримаючи у руці гниле яблуко, він казав: «Наша держава зігнила, як оце яблуко». Після того кинув яблуко на землю, воно розбилося, але на підлозі залишилися здорові зернята. Тоді Сократ продовжив: «Такими здоровими зернятами мають бути наші діти. Якщо діти, молодь здорові, чесні, ідейні, тоді нація буде сильною». Хочеться вірити, що з Божою допомогою та завдяки спільній праці наші українські діти, все-таки, є тими здоровими зернятами, хоч і в гнилому яблуці.

Памʼятай, скрізь, де б ти не йшов, ти повинен залишити свій слід. Незалежно від ситуації, ти повинен продовжувати служити Богу в усьому.

Хочу закінчити словами святого Івана Золотоустого, який на самому початку зустрічі нашої літургійної та катехитичної спільноти на цьому соборі впровадив нас у Божественну Літургію. Ці слова, за свідченнями науковців, передають основні переконання святителя щодо моралі та аскетики: «Ніхто не може зробити нас нещасними, якщо ми самі себе такими не зробимо, подібно як і ніхто не зможе зробити нас щасливими, якщо ми самі себе такими не зробимо за співдією божественної благодаті» [4].

 

Використана література

  1. Іван Павло ІІ, Catechesi tradendae, Львів, 1997
  2. Катехитичний правильник УГКЦ
  3. Катехитичне служіння в УГКЦ сьогодні: досвід, труднощі, перспективи. Документи та матеріали. Львів, 2005
  4. De Statuis XVIII, 4, PG 49, 186