Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

п.д-р Володимир Шеремета

Голова Екологічного Бюро УГКЦ

 

 

«Служіння для збереження створіння в контексті стратегії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Програмна доповідь на Соборі Івано-Франківської архієпархії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» – 5.04-12.04.-3.05.2014

 

«Відповідальне ставлення до природного довкілля для християн

є формою свідчення та проголошення Євангелії – служіння для

зустрічі Ісуса Христа з людьми нашого часу».

 

Рада Єпископських Конференцій Європи (ССЕЕ),

«Відповідальність за створіння в Європі», 10

 

  1. 1.      Вступ або екологічні «знаки часу» як виклик для служіння Церкви.

Служіння Церкви для збереження Божого створіння – природи… Хіба немає в Церкви інших, більш важливих справ, ніж займатися питаннями екології і збереження природи? Чи вона не має чим зайнятися? Чи, може, вона не хоче «відставати від моди»? Чи на порядку денному Церкви не повинне передусім стояти питання спасіння людини? Ці та інші подібні питання можна почути не лише серед вірних, але, на жаль, і серед душпастирів…

Чи мають вони рацію? Без сумніву, місія Церкви полягає передусім у тому, щоб бути місцем живої зустрічі з Христом і служити спасінню людини. Однак служіння Церкви для збереження створіння є невід’ємною складовою служіння Церкви для спасіння людини.

Попросту кажучи, не може бути одного служіння без іншого. І, піклуючись про збереження створіння, – Церква піклується передусім про спасіння людини (пор. Венедикт XVI, Любов у правді, 51). Служіння Церкви для збереження створіння є особливо актуальне сьогодні в час численних екологічних проблем локального та глобального масштабів, які призводять не тільки до забруднення природного довкілля, знищення рослинного та тваринного світу, багатомільярдних фінансових збитків, але загрожують здоров’ю та життю мільярдів людей, у тому числі й тих, які ще не народилися.

ІІ Ватиканський Собор, особливе значення якого полягає в душпастирській орієнтації, говорить про «знаки часу», які Церква зобов’язана відчитувати і реагувати на них, якщо хоче залишитися сама собою і якнайкраще послужити спасінню людини. Одним із таких емінентних знаків часу є сучасна екологічна криза, яка є закоріненою в кризі екології людини, тобто кризі нашого божественного життя; кризі нашої віри, духовності та моральності; кризі життя у Христі, що веде не лише до поширення руйнування, запустіння та смерті в навколишньому середовищі, але є насамперед свідченням духовної смерті людини, яка потрапила в тенета гріха. Таким чином, екологічне служіння Церкви (для збереження створіння) – це передусім служіння для відновлення внутрішньої екології людини, для того, щоб повернути їй втрачену через гріх гідність «Божого образу» та привести до повноти Божественого життя завдяки системній праці на полі проголошення Божого Слова (проповідь, катехизація, євангелізація), літургійно-сакраментального життя, а також церковної дияконії.

  1. 2.      Екологічні імплікації стратегії УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»

Блаженніший Святослав у спеціальному пастирському листі на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» виокремлює такі основні складові живої парафії: Боже Слово; святі Таїнства й молитва; служіння ближньому; провід; плекання і служіння єдності; місійний дух парафіяльної спільноти.

Кожен із цих елементів є важливим для того, щоб парафія, як клітина церковного організму, була живою, щоб живим та дієздатним був організм Церкви, щоб кожна парафія і Церква в цілому, була тим місцем, де неозброєним оком можна було знайти присутність Христа у житті громади вірних, а також щоб вона була дійсним місцем особистої зустрічі з живим Христом і місцем свідчення живого Христа в різних вимірах та моментах нашої повсякденної діяльності.

Одночасно, кожен з озвучених елементів має свої властиві богословсько-екологічні та церковно-екологічні складові. В чому вони полягають? Спробуємо розібратись, детальніше застановившись на перших трьох аспектах, адже Ісус є реально присутній між нами передусім у Своєму Слові, Святих тайнах та Любові Божій, яку ми виявляємо своїми ділами.

2.1  Боже Слово

Служіння для поширення спасаючого Слова Божого – є ключовим елементом, що визначає сутність і життя Христової Церкви. Через Боже Слово ми пізнаємо повноту правди про себе, про свою Божественну природу, гідність та покликання, а також про гідність всього створеного у Христі світу та нашу християнську відповідальність за нього. Бог відкривається нам передусім у Святому Письмі. Воно є фундаментальним чинником формування нашої віри та нашого християнського життя.

«Незнання Святого Письма – це незнання Христа», – навчав св. Єронім, – «Християнин, який не живиться Писанням, – не живе». Для того, щоб жити у Христі маємо досконало пізнати Христа – Одвічне Слово Бога Отця, яке є початком, центром, основою і метою всієї створеної дійсності.

Із Святого Письма довідуємось про своє автентичне християнське екологічне покликання, яке випливає з того факту, що ми є створені на «Божий образ» (Бут 1, 27), що означає, що у відповідності до своєї божественної природи ми маємо по-божому ставитись до всього створіння Божого, «його порати і доглядати» (Бут 2, 15), згідно з вимогами Божої мудрості та любові. Це покликання отримує якісно новий вимір у Святому Письмі Нового Завіту, яке навчає про христоцентричність створіння (пор. Кол. 1, 15-17), а також про очікування всього створіння на остаточне визволення у Христі (пор. Рим 8, 19-22). До визволення створіння, що стогне і страждає від гріха людини має спричинитися кожен, хто у Христа хрестився, у Христа зодягнувся (пор. Гал 3, 27).

Іншим ключовим чинником формування правдивої віри та життя у Христі є Книга Віри – Катехизм Церкви. «В одкровенні таїнства Отця та Його Любові Христос повністю виявляє людині її суть і розкриває велич її покликання» – навчає нас Катехизм Католицької Церкви (Катехизм, 1701). А Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», говорячи про цілісний характер нашого життя у Христі, констатує, що одним із його (чотирьох) основоположних вимірів є відповідальність за все Боже створіння – природу (пор. Катехизм УГКЦ, 709), яка має реалізуватися на різних рівнях особистого щоденного життя (пор. там само, 991). 

Таким чином, у процесі катехизації вірні дізнаються про цілісний характер християнської віри в Бога Творця та Спасителя, як і про те, що справжня і жива віра виражається у цілісній відповіді життя людини на Божий поклик, включно з відповідальним ставлення до природи. Зокрема, формування автентичної і цілісної християнської віри включає у себе усвідомлення, що не можна шанувати Творця знищуючи Його створіння, як також не можна бути вповні християнином, коли своєю поведінкою загрожуємо створеному у Христі світу.

У процесі катехизації вірні мають також ознайомитися з ключовими елементами соціально-екологічного вчення Церкви, як наприклад про християнський обов’язок служіння для збереження створіння, а також із значенням цього служіння для нашого життя у Христі. Рівно ж, системне повчання у вірі передбачає формування цілісного розуміння гріха та сутності його екологічного виміру чи екологічного гріха (пор. Катехизм УГКЦ, 995), який Церква зараховує до гріхів, що кричать до неба, зважаючи на його згубні наслідки для людини і загрози, які він несе для здоров’я та життя мільйонів, а то й мільярдів людей (пор. Іван Павло ІІ, Церква в Америці, 56). У світлі віри ми усвідомлюємо, що знищення природного довкілля – це не просто порушення Божих заповідей «не вбий» та «не вкради», які ведуть до згубних економічних наслідків та загроз для фізичного життя, але що мова йде передусім про вагому загрозу для нашого вічного життя. У цьому сенсі не менш важливим є вчення Церкви про необхідність цілісного навернення людини до Бога, яке включає кардинальні позитивні зміни в ставленні до природного середовища.  

Де і як про це все маємо дізнатися? Душпастирі і катехити отримують відповідні знання у процесі своєї професійної формації. Саме вони покликані через недільні, святкові та принагідні проповіді, на уроках християнської етики та проведенні катехизації різних вікових груп, чи на інший відповідний спосіб, повідомити ключові правди віри про Бога, Творця і Спасителя та плекати цілісну християнську віру, невідємною складовою якої є глибоке та стійке почуття любові та відповідальності за природне довкілля як Боже створіння, а також і розуміння, що життя у Христі передбачає відповідне християнське ставлення до всієї створеної Ним і в Ньому природи.

2.2 Святі Таїнства і молитва

Рефлектуючи питання екологічних компонентів літургійно-сакраментального життя Церкви, необхідно в першу чергу наголосити на відповідному значенні святих тайн Євхаристії та Примирення. Слово «Євхаристія» в перекладі з грецької мови означає «подяка». У Євхаристії Церква унаочнює, що світ належить Творцеві і ми з вдячністю передаємо його назад Творцеві за допомогою священничої дії Христа, який є головою Тіла Церкви.

Багато можливостей для відкриття Бога в створеному Ним світі і формуванню відповідальності за створіння дає літургійна символіка та християнські обряди (пор. ССЕЕ, 49). Літургійні тексти допомагають нам краще зрозуміти літургійні свята під час цілого року через призму Пасхальної події і відповідно жити. Святкування Різдва, Великого посту, Воскресіння Христового, Пасхального часу та П’ятидесятниці знаходяться у відповідному ритмі природи. Вони допомагають нам краще зрозуміти Пасхальну подію як конкретну і видиму присутність Христа, який прийшов спасти все створіння. В літургійних текстах часто зустрічаємо різні образи з світу природи. Все ж літургійний рік не славить природу, але спасаючу Тайну Христа та Його рятівну присутність для всього створіння. Через використання багатсва символіки природи в літургійно-молитовних текстах все створіння бере участь у величному славослов’ї Бога, нашого Творця і Спасителя (пор. ССЕЕ, 93-98).

Почуття вдячності Творцеві та Спасителю інтегрує в собі елементи зобов’язання та відповідальної поведінки. Почуття вдячності Богу за його щедрі дари природи є несумісним із стилем життєдіяльності, внаслідок якого ми знищуємо ці дари. Якщо ж мала місце гріховна поведінка стосовно Божого створіння то, відповідно, необхідною є свята тайна Сповіді. Цілісне примирення з Богом вимагає регулярного екологічного іспиту сумління, тобто перевірки своєї повсякденної поведінки у сфері природного довкілля на її відповідність Божій волі, а зокрема заповідям “не вбий” та “не вкради”. Свята тайна Сповіді передбачає пробудження жалю за вчинений гріх, постанову більше не грішити та відповідну реституцію. Від душпастиря очікується накладення на “екологічного грішника” прикладної покути, яка має сприяти його цілісному екологічному наверненню, що виражається у зміні свідомості, внутрішньої позиції та повсякденної життєдіяльності.

Дуже важливою для духовного життя та росту людини є повсякденна особиста молитва, в якій ми єднаємось із Богом. Молитовне життя – це постійне перебування з Богом і співпричастя з Ним. Усвідомлючи вагомість екологічної загрози та значення молитви, Константинопольський Патріарх Димитрій І закликав всі Християнські Церкви запровадити в своєму літургічному календареві День молитви за збереження створіння. Згідно з рішеннями Синоду єпископів до цієї екуменічної ініціативи долучилась Українська Греко-Католицька Церква, постановивши відзначати на початку церковного року (14 вересня) День Творця. З цієї нагоди в храмах УГКЦ відправляються подячні літургії, акафісти та молебні, а також проводяться освітньо-виховні та практичні заходи екологічного спрямування.

 

2.3 Служіння ближньому та екологічна дияконія

Наступним ключовим елементом життєдіяльності Церкви та первинним показником того наскільки є живою парафія – це є дияконія або уприсутнення між нами Божої милосердної та спасаючої любові. Дієва любов до ближнього є покликанням і завданням кожного християнина без винятку. Лише віра чинна любов’ю провадить до спасіння (пор. Гал 5, 6). Натомість віра без діл – мертва (пор. Як 2, 26). «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт. 25, 40), – навчає нас Ісус Христос.

Християнське служіння милосердної любові є необхідне передусім там, де Божий порядок є вагомо пошкоджений гріхом, що призводить до різних кризових ситуацій, від згубних наслідків яких страждають мільйони людей, суспільства та вся створена дійсність.

Невід’ємною складовою любові до Бога є дієва любов до ближнього та до всього створеного у Христі світу. Наші діла милосердної любові стосовно страждаючого Божого створіння є здійсненням заповіді любові до Бога, а отже і любові до ближнього (пор. Моральна Катехиза, 368-369). В свою чергу брак відповідальної любові до Божого створіння – природи призводить до чисельних загроз для матеріального добробуту людей, їх здоров’я та життя, порушення суспільного миру та виникнення воєн тощо.

Свідченням живої Церкви є дієва любов у своїй цілісності, включаючи також відповідні екологічні імплікаці. Екологічна дияконія, чи служіння любові, може мати безліч проявів, відповідно до наших вчинків “милосердного самарянина” стосовно створеного Богом світу, який все більше подібний на чоловіка з біблійної притчі, на якого напали розбійники: “його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого” (Лк. 10, 30; див. також: Лк. 10, 25-37).

Милосердя до природи полягає насамперед в намаганні не завдати їй шкоди. Це означає, що наше повсякденне життя, професійна діяльність, господарювання та проведення дозвілля мають бути максимально дружніми до довкілля.

Страждаюче створіння Боже має відчути нашу живу та зцілюючу християнську любов через якісно нову та відповідальну повсякденну поведінку, що виражається у подоланні споживацької ментальності; раціональному та поміркованому використанню побутових приладів; заходах, спрямованих на заощадження тепла, електроенергії та води; зменшенні побутових відходів тощо. В свою чергу, така дієва християнська любов стосовно світу природи веде до незчисленних виявів милосердя стосовно людей: рятує мільйони життів; оберігає дім створіння Божого, в якому живемо та природні передумови нашого існування; запобігає війнам та кровопролиттю, які виникають на основі дефіциту природних ресурсів; заощаджує мільярди, які можна інвестувати для порятунку нужденних і цілісного та сталого розвитку особи та суспільства.

 

  1. 3.      Діяльність Бюро УГКЦ з питань екології в контексті стратегії «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

Бюро УГКЦ з питань екології є одним із відділів та комісій Української Греко-Католицької Церкви патріаршого рівня, який стоїть на службі сприяння виконанню загальноцерковної місії для спасіння людини. Служіння для збереження створіння, яке виконує Бюро УГКЦ з питань екології відбувається у ключових вимірах життя та діяльності Церкви: проголошення Божого Слова, літургійно-сакраментального життя та дияконії, маючи за мету зробити свій автентичний внесок для формування цілісної віри та життя у Христі, визволяючу та спасаючу дійсніть якого має відчути не лише наше ближче та дальше соціальне середовище, але також і оточуюча нас природа та весь створений Богом світ.

До основних напрямків діяльності Бюро УГКЦ з питань екології належать зокрема наступні:

  • поширення в українському суспільстві вчення Церкви щодо питань екології та збереження створіння, а також формування відповідальності за природу на засадах християнської віри та етики;
  • сприяння спеціалізованому вишколу семінаристів, душпастирів, катехитів та вчителів християнської етики;
  • формування та координація Міжєпархіальної екологічної мережі УГКЦ та деканальної екологічної мережі Івано-Франківської архієпархії.
  • видання науково-практичної літератури з питань відповідального ставлення до природного довкілля;
  • організація екологічних конференцій, круглих столів, науково-практичних семінарів та інших освітніх заходів;
  • співпраця з освітньо-виховними закладами, релігійними та громадськими організаціями, а також з органами державної влади у сфері формування відповідального ставлення до довкілля та збереження створіння.
  • розвиток екологічної дияконії – не тільки у вигляді окремих практичних екологічних акцій для оздоровлення довкілля, але, передусім, як християнського стилю життя та свідчення Христа в сучасному світі.

Особливо необхідно відзначити щорічну Великопосну екологічну ініціативу «Екологічне навернення для порятунку створіння», яка має за мету допомогти глибше і повніше пережити процес покаяння і навернення до Бога, завдяки поглибленню свідомості щодо відповідальності за створений Богом світ та шляхів її здійснення у повсякденному житті кожної людини. В рамках ініціативи розробляються і поширюються відповідні тематичні проповіді, катехизи, духовно-екологічні імпульси, молитви та богослужіння, а також здійснюються численні практичні екологічні заходи милосердя до природи.

Окремої уваги заслуговує також Всеукраїнський конкурс «Відповідальність за створіння», який щороку проводить Бюро УГКЦ з питань екології з метою популяризувати відзначення християнського екологічного свята – Дня Бога Творця (14 вересня) та Часу відповідальності за створіння (14 вересня – 17 жовтня).

При Бюро УГКЦ з питань екології діє “Екологічна бібліотека”, фонди якої містять понад 600 найменувань широкого спектру літератури з питань екології, починаючи від енциклопедичної літератури, підручників з основ екології, соціальної екології, екологічного права, екологічної етики і аж до Екологічного вчення Церкви, методичної літератури з проведення уроків екології та практичних порадників на тему бережливого сталення до природи. Екологічна відеотека містить близько 300 освітньо-виховних фільмів екологічного спрямування.

Важливим засобом екологічної просвіти є сайт Бюро УГКЦ з питань екології «Відповідальність за створіння». Це є унікальний інтернет-ресурс, який сприяє формуванню свідомості відповідальності за створений Богом світ, а також пропонує інформацію про шляхи її здійснення у повсякденному житті кожної людини. На сторінках сайту можна ознайомитись із екологічним вченням Християнських Церков; дізнатися про актуальні ініціативи природоохоронного спрямування у житті Церкви; знайти матеріали для екологічної катехизи, молитви за збереження Божого створіння – природи та спеціальні богослужіння; а також отримати інформацію про те, яким може і має бути наш щоденний особистий практичний внесок для охорони та збереження довкілля.

Намагаємось поширювати цікаву екологічно важливу інформацію через соціальні мережі, зокрема Фейсбук. Ласкаво запрошуємо в гості та надіємось на плідну співпрацю у служінні для збереження створіння.

Висновки

Підсумовуючи, можна з певністю констатувати, що служіння для збереження Божого створіння є невід’ємною складовою місії Церкви та її служіння для спасіння людини. Суттєвим елементом служіння для збереження створіння є формування християнської відповідальності за природу на засадах християнської віри та етики. Однак це служіння пронизує всі без виключення виміри життя та діяльності Церкви і зокрема має знайти своє місце при поширенні Божого Слова та плекання цілісної і живої християнської віри, літургійно-сакраментальному житті та уприсутненні у світі Божої милосердної любові.

Важливо наголосити, що служіння для збереження створіння – це не є обов’язком якоїсь абстрактної Церкви, але персональним обов’язком кожного з нас, хто творить Церкву, тобто кожного християнина – хто в Христа хрестився, у Христа зодягнувся (пор. Гал 3, 27).

Практична відповідальність християн стосовно Божого створіння у повсякденному житті – це не просто один із ключових показників живої парафії і живої Церкви, це передусім один із основоположних елементів нашого особистого життя у Христі і свідчення Христа в сучасному світі.

 

Література

Відповідальність за створіння у вченні Папи Венедикта XVI // упоряд. Володимир Шеремета. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2012. – 126 c.

Відповідальність за створіння в Європі: Документи консультативних нарад з питань природного довкілля Ради Єпископських Конференцій Європи // упоряд. і наук. ред. В. Шеремета. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2010. – 304 с.

Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Радість і надія» // Документи ІІ Ватиканського собору: конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. – 753 с.

Екологічне вчення Церкви: папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології // упоряд. В. Шеремети. – Івано-Франківськ: Видавництво ІФТА, 2006. – 100 с.

Життя у Христі: Моральна катехиза // Комісія у справах катехизації при Патріаршій Курії. – Львів: Видавництво УКУ, 2004. – 179 с.

Катехизм Католицької Церкви // Синод Української Греко-Католицької Церкви. – Жовква: Місіонер, 2002. – 772 с.

Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха» // Синод Української Греко-Католицької Церкви. – Львів: – Свічадо, 2012. 333 с.

Компендіум соціальної доктрини // Папська рада «Справедливість і мир». – Київ: Кайрос, 2008. – 549 c.

Відповідальність за створіння // Сайт Бюро УГКЦ з питань екології. – Режим доступу: http://ecoburougcc.org.ua