Пошук по сайту

Постанови Єпархіальних Соборів

Увага

Ви маєте змогу подати свої пропозиції на Патріарший Собор 2015 року на тему:

"Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом"

для цього необхідно надіслати листа за адресою: sobor2015@ukr.net

о. Йосафат Фітель ЧСВВ,

ігумен, парох

«Парафія – місце ділення дарами Святого Духа»

  1. Парафія – жива клітина Христової Церкви.

Парафія – це жива клітина Христової Церкви, спільноти дітей Божих, які об’єднані вірою в Триєдиного Бога. Це місце зустрічі з Богом у молитві, у Його Слові, Святих Тайнах. Це місце оздоровлення і освячення, зростання у вірі та любові; оаза отримання душевного миру і спокою духу. Це можливість нового духовного відродження людини. Це кузня виховання великих і святих людей –

майбутнього Христової Церкви. Це наповнення людей євангельським життям і світлом. Це спільна відповідальність за добро кожної людини.

Священик, душпастир, парох,  щоденно голосячи Христове Євангеліє, уділяючи Святі Тайни, стає видимим знаком дарування Христової благодаті спільноті своїх вірних. Він є живим свідком Христа, Його правди і милосердя. Священик,  сповнений любов’ю і турботами своїх парафіян, молитвою заступається за своїх вірних. Він відображає образ Спасителя – Доброго Пастиря, який постійно піклується про своє стадо. Як парох, він веде своїх вірних, виявляє розуміння, співчуття і терпеливість. Підтримує слабких, поранених, бере на свої рамена і несе, шукає загублених, подає надію розчарованим і знеохоченим у доброму. Передає правду в любові, супроводжує порадою, потіхою і підтримкою. Добрий пастир не втікає від складних ситуацій, стоїть зі своєю отарою, оберігає її  та жертвується для неї. Він далекоглядний, дбає про організацію життєвого простору для своїх вірних і оберігає їх своїм служінням від загроз завмирання.

Отже, парафія, у якій священик і вірні завдяки святій вірі взаємно обдаровують себе в служінні, споглядаючи Ісуса Христа і вслухаючись у Його навчання, наповнюється радістю дітей Божих.  У такий спосіб євангельським світлом вони вказують світові на Божу присутність серед людей і дар єдності з усією Вселенською церковною спільнотою.

 

  1. Пресвята Євхаристія – джерело життя і творчих дій парафіяльних  спільнот Церкви.

 

Людина, яка прямує до освячення кожного дня, потребує підтримки. Під час внутрішньої боротьби зі спокусами вона постійно відчуває свою слабкість. Прагнучи протистояти труднощам, християнин усвідомлює необхідність Божого втручання. Страждання і труднощі, з якими зіштовхуємося в житті, можна перемогти тільки завдяки взаємодії зі Святим Духом. Євхаристія – це зустріч слабкої людини із всемогутньою Божою любов’ю. Це таїнство помножує благодать і підтримує віру.

Приймаючи Євхаристію, християнин постійно пам’ятає про Того, Хто за нас помер і воскрес, переконується, що з Його допомогою зможе здолати всі перешкоди.

Той, хто часто приступає до Ісуса Євхаристійного, відкидає гріх, прагне бути подібним до Нього, віднаходить у собі дух пожертви, тобто готовність любити інших. Людина розуміє, що не можна одночасно жити в благодаті та служити злу, яке віддаляє її від Бога.

Перебуваючи в Євхаристійній єдності з Богом, людина вчиться бачити добро в іншій людині, навіть якщо воно спотворене гріхом. Вона проявляє доброзичливість, увагу, вміння пробачати. Відзначається простотою і покорою на зразок самого Спасителя, отримує здатність відповідати на зло добром, на зневагу пробаченням. Євхаристійне життя провадить до вміння співпереживати і розуміти іншу людину, нагадує про ставлення Бога до кожного з нас. Робить здатною приймати свого ближнього з його відмінними поглядами і стилем життя. 

Приймаючи Євхаристію, вірні стають відкритими, готовими до діалогу та можуть відрізняти важливі справи від другорядних. Натомість християни, які живуть у гріхові, без Сповіді та Євхаристії, є ослабленими та не мають сил, щоб сприймати інших такими, якими вони є. Перебуваючи в Христі, людина отримує ліки від гріха, непорозумінь і розбрату.

Саме завдяки любові Христа можна досягти гармонійної єдності парафіян. Тому Церква заохочує до гідного споживання Тіла і Крові Господньої, оскільки людина, яка так не чинить, обманює сама себе і не має з того жодної користі.

Центром життя парафіян є Пресвята Євхаристія. Саме під час Святої Літургії збираються усі: діти і молодь, старші віком, бідні та в достатку, місцеві та гості. Парафіяльна спільнота вірних слухає голос свого пастиря і єднається із Ісусом Христом через видимі знаки – Святі Тайни. Приступаючи до Святої Сповіді та Причастя, вірні разом зі священиком свідчать про відкуплення та спасіння людини.

Уся діяльність церковних спільнот на парафії Царя Христа монастиря отців василіян має на меті привести вірних до безпосередньої зустрічі з Ісусом Христом. З такої зустрічі вірні черпають духовні сили, наснагу до творчості, діляться радістю перебування з Богом. Ця духовна радість спонукає творити добро, веде до спільної молитви, посвяти, праці, до щирих проявів жертовності, терпеливості, турботи про інших, відповідальності за майбутнє. Вона забороняє мовчати на гріх, зло і обман, надихає до організації спільних релігійних заходів на рівні парафії та митрополії.

На мою думку, будь-яка парафіяльна діяльність не матиме надто великого значення для людської душі та поширення віри, коли вірні не перебуватимуть у тісній єдності з Євхаристійним Ісусом.

 

  1. Парафія – місце ділення дарами Святого Духа.

 

Євхаристійною спільнотою, осередком літургійного життя, найсприятливішим місцем катехизації батьків і дітей, а також місцем ділення дарами Святого Духа є парафія. «Парафія виховує Божий люд, вчить спасенної Христової науки, здійснює любов Господа в добрих і братерських учинках» [ККЦ, 2179]. Моральне життя християн підтримується дарами Святого Духа: «будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою – у Христа. Кожне тіло, складене та споєне всякою в’яззю допомоги, згідно з відповідним діянням кожного члена, від нього бере зріст на будування самого себе в любові» (Еф. 4, 15-16). Численність різноманітних харизм, обов’язків і служб у Церкві апостол Павло порівнює із людським організмом, де кожен член сповняє певну функцію, яку можна сприймати лише у співдії з іншими (І Кор. 12, 4-27).

Духовне життя християнина є життям у Святому Дусі. Святий Дух невидимий. Розпізнати Його можна тільки за результатами Його дії. Зовнішньою ознакою життя у Святому Дусі є любов і дотримання заповідей. Святий Дух пронизує думки, почуття, волю і тіло, пробуджує бажання до творення і несення добра. Святий Дух дає змогу повніше пізнавати Божу любов у собі і у ближніх. Його сила проявляється в дарах, які служать розбудові Церкви й братерської спільноти. Завдяки допомозі Святого Духа стає можливим життя у чеснотах, удосконалення і освячення. Він постійно супроводжує нас в житті та дає нам знання і вміння відрізняти добро від зла.

Кожен християнин, отримавши дари Святого Духа, покликаний ділитись його плодами. У церкві існує впорядкована взаємодія різних харизм, обов’язків і служб. Загалом усе має свій порядок, структуру і логіку, внутрішню і зовнішню красу. Кожна парафіяльна спільнота має свою харизму і завдання.

На прикладі парафії Царя Христа монастиря отців василіян провінції Найсвятішого Спасителя в Україні ми можемо спостерігати гармонійне єднання вірних навколо Євхаристійного Христа. Саме з такого єднання випливає особиста і спільна відповідальність за духовне добро кожного парафіянина, бо, як зазначав ап. Петро, «самі віддаймося, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа» (І Пт. 2, 5). Це у свою чергу веде до розуміння християнської родинності, включаючи усі вікові категорії, згідно покладених завдань.

Парафія для багатьох людей стала місцем людяності, відкрила розуміння християнського покликання, єднання і взаємодарування. Це сприяє їхньому об’єднанню у дитячі, молодіжні, дорослі спільноти, хорові колективи, ансамблі, гуртки. На сьогоднішній день їх при парафії нараховується 18. У парафіяльному служінні вірні долучаються до катехитично-виховної, молитовно-апостольської, культурно-просвітницької діяльності.

У катехитично-виховному процесі беруть участь катехитична школа ім. владики Григорія Балагурака, Марійська та Вівтарна Дружини, молодіжна спільнота «Еммануїл», молодіжна спільнота аніматорів, Біблійна школа, Товариство українських студентів–католиків «Обнова», літературна студія.  На належному рівні провадиться передподружня катехизація. Молоді пари мають змогу приготуватись до прийняття святої тайни Подружжя під проводом досвідчених священиків, лікарів та психологів. 

Молитовно-апостольську місію провадять Третій мирянський Чин св. Василія Великого, Апостольство молитви, Апостольство доброї смерті.

До культурно-просвітницьких товариств відносимо хор «Надія», камерний хор «Cantemus», молодіжний хор «Осанна», дитячий хор «Божі ангелята», вокальну студію «Істина», вокально-інструментальний ансамбль «Ave Maria», вокальний ансамбль «Яворина».

Кожна з вищеназваних парафіяльних спільнот відповідно до своєї харизми намагається внести у загальне добро парафії частинку дару своєї віри і любові до Бога та ближнього. Щире перебування з Богом спонукає багатьох до посвяти і жертовності у творенні добра іншим. Таке ділення яскраво проявляється в організації спільних творчих заходів, зокрема таких: храмовий празник, різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях», Великодні фестини, День молоді на парафії, парафіяльні реколекції, нічні чування, піші прощі тощо.

Усі 18 парафіяльних спільнот, які творять справді живу клітину Христової Церкви, є різноманітними за своїми формами діяльності, інтересами та віковими категоріями. Кожна з них має свою мету і завдання, які випливають з їхньої харизми, духовного провідника, голову спільноти. Усі парафіяльні товариства систематично збираються з парохом для обговорення спільних питань, уважно вислуховуються пропозиції, плани, визначаються спільні дії на загальнопарафіяльному рівні.

З дітьми проводиться систематична катехитична праця. Беручи до уваги важливість творчого розвитку дітей та зайнятість їх у позаурочний час, а також розвиток позашкільної освіти, при парафії діють гуртки за інтересами, а саме: малювання, бісероплетіння, хорового співу.  У такий спосіб діти відкривають красу Божого творіння і прославляють Господа у своїх роботах. Маючи можливість проявити свої таланти, діти почали більше горнутись до Божого храму і приводити до нього своїх батьків.

У підлітковому та юнацькому віці важливо зберегти середовище довіри і спільної відповідальності. Для цього окремо зорганізовано хлопців у  Вівтарну, а дівчат у Марійську Дружини. У цих спільнотах шкільна молодь має унікальну можливість довіритись Христові. Таким чином вони чуються зауваженими, потрібними і любленими.

Для молоді також проводяться систематичні катехитичні навчання. Студентська молодь організовується завдяки спільній молитві, участі у Службі Божій, духовних бесідах, можливістю проявити себе у творчій праці. У такій духовній атмосфері довіри і поваги у багатьох юнаків і дівчат зростає глибший християнський світогляд та зроджується щира відповідальність у служінні для Бога, Церкви й України.

Дорослі, об’єднані у хорові та музичні колективи, долучаючись до організації загальних парафіяльних заходів, діляться дарами Святого Духа з дітьми та молоддю.

Парафіяни старшого віку передають досвід своєї віри у молитовно-апостольських гуртках. Вони провадять молитву на вервиці (щодня зранку після Св. Літургії та ввечері перед Службою Божою), адораційні молитви, нічні чування, прощі, відвідують ув’язнених, підтримують ослаблених і хворих.

Усі члени парафії почуваються важливими і потрібними. Черпаючи   із скарбниці Божого Слова духовну силу,  діляться нею з іншими.

Катехизація на парафії, постійна присутність душпастирів та можливість поспілкуватися зі священиками зближає парафіян у довірі до Христа та Його Церкви. Взаєморозуміння між душпастирем та вірними у поширенні Божого царства спонукає до активної дії, до щирого та безінтересовного служіння. Ця дія проникає у родинне середовище, яке дуже важливе для майбутнього нашої Церкви і України. Як зазначається у документах Церкви, зокрема у Декларації про християнське виховання, «передовсім же у християнській родині, збагаченій ласкою і обов’язком святої Тайни подружжя, треба, щоб діти вже від ранньої молодості навчилися, відповідно до одержаної в хрещенні віри, пізнавати і почитати Бога і любити ближнього; там знаходять вони перший досвід щодо здорової людської громади і щодо Церкви; через родину вони входять ступенево в людську громадську спільноту та в народ Божий».

 Тож нехай Господь благословить кожного, хто прагне, щоб наші парафії були осередками живої віри серед людей, спільнотної радості та прикладом стійкості перед сучасними викликами часу.

 

о. Йосафат Фітель ЧСВВ,

ігумен, парох

Питання.

  1. Що, на вашу думку, перешкоджає християнам проявити свої обдарування у середовищі парафіяльної спільноти?
  2. Яким чином можна оживити життя парафії в контексті сучасних викликів часу?
  3. Що може об’єднати всі вікові покоління парафіян у спільному свідченні Живого Христа?