о. Петро Голіней

Парафіяльні спільноти, як втілення живої парафії

Преосвященні Владики, всесвітліші та всечесні отці, преподобні сестри,  шановні учасники Собору!

Слава Ісусу Христу!

«Парафіяльна спільнота - це основна клітина церковного організму»

Блаженніший Святослав

Ще в Старому Завіті Творець формує спільноту Божого люду – Свій народ: «Оце я установлюю Мій союз з вами і з вашим потомством після вас» (Бут.9.9), а також: «Мовчи, Ізраїлю, і слухай: сьогодні ти став народом Господа, Бога твого; слухай же голос Господа, твого Бога, й виконуй його заповіді й установи, що це нині заповідаю тобі » (Втор. 27 9-10)

Божий люд Ізраїлю весь час коли зберігав Творцеві вірність, мав його опіку та покровительство, а як вчиняв численні беззаконня, тоді потрапляв під владу і ярмо ворогів. «Куди вони не виступали, рука Господня була проти них, їм на нещастя, як Господь був сказав і як Господь був присягавсь їм. І стало їм вельми скрутно.» (Судді 1. 16) І як тільки народ повертався до Сотворителя через покаяння, Господь виводив його в чудесний спосіб до свободи посилаючи Суддів, праведних царів та пророків.

Та справжню свободу світу приносить Господь Ісус Христос всьому людству через жертвенну свою смерть на хресті: «Віддавсебе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, він усунув болісті смерті і воскрес в третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих»[1].

Через воскресіння Христове сучасний божий люд має найдосконаліше середовище усиновлення людей Божих у таїнственному Христовому Тілі – Церкві.[2] Народ Божий Старого Завіту дістає в Новому Завіті грецьку назву екклесія – «зібрання».[3] Це святе «зібрання» , а краще церковна «спільнота»  збирає воєдино людство: «Коли Ти, Всевишній зійшов і мови змішав, то поділив між собою народи. Коли ж вогненні язики Ти роздавав, то до з’єднання всіх призвав»[4]. І так як вчив наш великий Патріарх Йосиф Сліпий: « ...ми є Божий люд, що складається з численних народів, …, які є теж малими Христовими родинами у великій єдиній спільноті»[5].

Найменшою Христовою родиною, за вченням нашого патріарха Святослава, являється парафіяльна спільнота, що є основною клітиною церковного організму. І ця клітина потребує особливого догляду та піклування. Місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина, є парафія[6]. Турбуючись про всю нашу Церкву, Блаженніший Святослав звертає увагу саме на цю найменшу частину і намагається  звернутися в цій турботі до кожного з нас у пастирському листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Перед нами  лист, що заставляє в особливий спосіб переосмислити багато, а разом із тим спонукає працювати багато.

Пройшовши складний процес випробувань у ХХ столітті, Українська Греко-Католицька Церква стоїть перед новими випробуваннями. Християнській спільноті все тяжче опиратись антихристиянським впливам, духу безбожництва, релігійної байдужості. Не секрет, що спраглі душі Божого слова дуже часто можуть попасти в тенета протестантських проповідників, псевдо релігійних рухів чи навіть антихристиянських ідеологій.

Що ж тоді повинен робити сучасний душпастир? В першу чергу зрозуміти всі переміни, що відбулись в нашому глобалізованому світі. Усвідомити, що час повернення святинь, будівництва храмів та їх оздоблення має змінитися реальним будівництвом живих церковних спільнот. Це розуміння донести до широкого кола своїх вірних, натхнути їх невтомною духовною працею. Душпастир має стати рушієм перемін, своєрідним локомотивом. Та для локомотиву є конче, щоб за ним рухались, немов вагони, всі парафіяльні спільноти, в яких завантажені вірні парафії. Як навчає нас Блаженніший Святослав: «Парафія є спільнотою спільнот. У ній існують різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Всі вони покликані укріплювати єдність і любов між членами парафіяльної спільноти».[7]

Різні парафіяльні спільноти чи групи є рушійною силою парафіяльного життя. Без них наступає процес якогось розрідження життя у вірі, ослаблення та приведення до рівня виконання лише того, що є в традиції, що наказано чи до чого звиклось, тобто християнського мінімалізму.

Парафія, перш за все, має бути спільнотою з Отцем через Христа в Святому Дусі. Це є основою християнського життя, без неї все зависає у вакуумі. Відносини з Богом створюють спільноту між людьми, яка має свій фундамент в об’єднуючій дії Святого Духа. Прототипом будь-якої спільноти є сама Пресвята Тройця і любов, яка панує в ній. Першою реалізацією є Церква, яка є спільнотою в Святому Дусі. Спільнота - це організм, який складається з живих клітин, а живі клітини - це малі спільноти. У цьому сенсі парафія є також спільнотою спільнот, так як вся Церква на сьогодні - у світлі Другого Ватиканського Собору - розглядається як спільнота. Людина не може переживати справжніх відносин з необмеженою кількістю людей. Звідси береться постулат малих спільнот, які називаються основними спільнотами.[8]

Варто коротко зупинитись над найпоширенішими парафіяльними спільнотами.

Однією з найдавніших парафіяльних спільнот в Україні є «Товариство Апостольство молитви». До нас воно прийшло приблизно у 1886 році. Його запровадили отці Василіяни, а перший молитовний гурток постав серед молодих зреформованих василіян Добромильського монастиря. Згодом молитовне вогнище виникло у Львові, Кристинополі і Жовкві, де 1897 року отці Василіяни почали видавати часопис «Місіонар Серця Христового», який сьогодні відомий під назвою «Місіонар» і завдяки якому «Товариство Апостольства Молитви» розповсюдилося на теренах сучасної України.

Апостольство молитви зі своєю багатою історією і традицією й надалі служить для оживлення молитовного й духовного життя Церкви. Апостолуючи своєю жертвенною молитвою, кожний молитовний гурток свідчить про безмірне Боже Милосердя і Його неустанну присутність, особливо через Пресвяту Євхаристію – живого й вічного Бога між нами.[9]

Я певен, що дана спільнота діє майже в кожній парафії (хіба за винятком найменших) нашої єпархії. «Апостольство» здатне поширювати Слово Боже  до тих людей, які дещо віддалені від парафіяльного життя. Ця спільнота може якнайкраще прислужитись в оживленні парафій через прийняття Святих Таїн, участі в Літургіях та стати школою молитви для всіх вірних.[10]

Набирає особливого поширення в наших громадах рух «Матері у молитві», заснований в Англії у листопаді 1995 року. Він швидко поширюється по цілому світі, тому вже присутній в сотні країнах світу. Християнські лідери усіх віросповідань схвалюють, підтримують та благословляють цю ініціативу матерів. Через цю обіцянку вони зрозуміли, що Господь лише очікує, щоб забрати їх біль, благословити та зцілити їх та їхніх дітей, якщо вони прийдуть до Нього з вірою.

За ці роки було багато чудесних відповідей на молитви: звільнення дітей від наркотиків, повернення додому після багатьох років відсутності, покращення здоров'я дітей та стосунків у сім’ї та в школі.[11] І я думаю це тільки початок.

«Матері у молитві» усвідомлюють, що слід віддати Господу весь свій біль і хвилювання за своїх дітей та довіряти Його словам: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт. 7. 7). «Матері» не обмежуються тільки проблемами своїх родин. Вони долучаються в молитві до всіх потреб парафії, а також засилають гарячі прохання у різних наміреннях, що виходять за межі духовних потреб парафії. Також рух «Матері у молитві» якнайкраще може прислужитись єдності між християнами, оскільки не обмежується тільки вірними Католицької Церкви.

Яскравим прикладом дияконії або служіння любові може бути спільнота «Віра і Світло». Це міжнародний християнський рух спільнот, який об’єднує осіб розумово неповносправних, їхніх батьків та молодь-приятелів. Рух зародився під час міжнародної прощі до Люрду, яку організували у 1971 році. На сьогодні є понад 14 тисяч спільнот «Віри і Світла» у більш ніж 80 країнах світу. В Україні перша спільнота утворилася у Львові у 1992 році. Зараз їх вже понад 12.

У «Вірі і Світлі» особи з розумовою неповносправністю мають можливість любити і бути любленими, ділитися багатством свого серця, своєю безпосередністю, відкритістю і простотою; батьки відчувають підтримку та дружбу, можуть по-новому відкрити внутрішню красу та дар своєї дитини; молодь-приятелі через дружбу з особою неповносправною можуть пізнати інші життєві цінності, відкрити для себе новий сенс життя та подивитися на світ очима любові.[12]

На сьогоднішньому щаблі духовного поступу України вирішального значення набуває увага до молоді і, зокрема, до проблем її соціалізації та соціального виховання. Саме тут визначного значення набуває релігійне виховання або виховання на засадах християнської моралі. Одним із засобів та способів здійснення цієї мети є утворення та діяльність молодіжних спільнот. Досить важливого значення серед молоді на сьогодні посідають молодіжні християнські організації.

Можна зупинитись над деякими.

«Українська молодь – Христові» – організація, заснована Митрополитом Андреєм Шептицьким в Галичині в 1930-х роках. На даний час Українська молодь Христові (УМХ) — всеукраїнська молодіжна християнська громадська організація, яка працює в рамках молодіжного мирянського апостоляту.

Метою діяльності УМХ є об’єднання християнської молоді для пропагування християнської моралі, поширення християнського світогляду, популяризації в молодіжному середовищі християнського способу життя шляхом виховання членства на християнських засадах, в дусі духовності, готового працювати для добра Церкви та українського народу. 

Завданням УМХ є: сприяння та допомога молоді у прийнятті християнських цінностей та підвищенні її духовного рівня; лекційно-просвітницька діяльність; опіка та підтримка талановитої молоді; відродження давніх родинно-побутових традицій, народних християнських дійств; впровадження в молодіжне середовище досягнень світової християнської науки та культури; співпраця та координація діяльності молодіжних груп, спільнот в Україні та за її межами; виховання у молоді поваги до минулого, пошук та збереження історичних документів, духовних, мистецьких та інших цінностей українського народу; сприяння та захист законних інтересів членів УМХ; проведення виховної, суспільно-громадської, культурно-освітньої, спортивної роботи серед свого членства; участь у формуванні та реалізації загальнодержавних і міжнародних молодіжних програм.[13]

Товариство українських студентів-католиків «ОБНОВА» є одним з найстарших українських мирянських об’єднань. Сама назва товариства вже говорить про те, що своєю діяльністю воно охоплює академічну молодь. Організація заснована 1930 року у Львові. Основними напрямками діяльності є самоосвіта кожного і місійна робота з молоддю в цілому. Гасло Товариства – «Обновити все в Христі» спонукає до того, щоб, запалившись як свічка, молоді християни стали вогниками духовності на дорозі найчистіших поривань та відкриттів.[14]

Працюючи в руслі власної самоосвіти, кожен студент-католик намагається пронести світло Христової правди через усе життя, втілити слова папи Святого Пія Х «Renovare Omnia in Christo» (Обновити все в Христі). Для цього спільнота черпає силу в молитві на щотижневих зустрічах, під час яких присутні мають нагоду збагатитися та поділитися світлом віри.[15]

Від початків легалізації УГКЦ багато молодих хлопців почали прислуговувати у храмах під час Церковних Богослужінь. Так зародилися Вівтарні Дружини. З перших днів у цих спільнотах гуртувалися хлопці, які бачили своє майбутнє тільки з Христом та Його Церквою. Найвагоміше завдання Вівтарної Дружини – поставити у правильне русло молодого хлопця, дати йому змогу реалізувати себе  як особистість, бути поруч Христа та Його Церкви. У Вівтарній Дружині молоді особи мають можливість глибше усвідомити та пізнати всю суть Церковних Богослужінь, та власними очима побачити велике дійство, Святу Літургію, та що відбувається у Святому Святилищі (у Вівтарі). Це дозволяє юній особі бути присутнім близько до Престолу, що у свою чергу вимагає великої відповідальності та уваги – у такий спосіб виховуються та збагачуються духовно.[16]

Вівтарні Дружини є стабільним джерелом священичих покликань. Адже значна частина молодих священнослужителів та теперішніх семінаристів перейшла своєрідну першу формацію біля престолу власної церкви під проводом свого пароха.

Даний перелік звичайно далеко неповний. В нашій єпархії процес формування парафіяльних спільнот та молодіжних християнських організацій триває. Особливо активно вони розвиваються і діють в більших парафіяльних спільнотах. Але цей процес є занадто повільним. Бракує свідомості багатьох душпастирів. В переважній частині парафій цього не можуть збагнути церковні братства з причини того, що їхні священики не донесли до них цю потребу.

Щоб активізувати парафіяльне життя варто ще звернути увагу на заклик Глави нашої Церкви: «Церковний провід не є виконанням певного адміністративного уряду, а передусім – служінням Богові та ближньому. На практиці це означає, що в живій парафії має бути діяльною парафіяльна і душпастирська рада. Окрім цього, в парафії слід мати добре сформованих і зрілих співпрацівників священика, які допомагатимуть йому провадити катехитичні школи, церковні братства, благодійні заклади, молодіжні організації і молитовні групи. Одним із найважливіших обов’язків проводу парафіяльної спільноти є розпізнавання Божої волі та пошуки найкращих способів втілення її в життя.»[17]   

Тоді будь-яка ініціатива священика, яка буде направлена на розбудову парафіяльної спільноти, буде не тільки гаряче підтримана вірними, але і виконана ними ж. Тож з ласки Господньої в духовній єдності спільноти віри  служать «...для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа». (Еф. 4. 12-13)

І стане кожна парафія організованою спільнотою, в якій під опікою свого пароха та у співпраці з ним кожен служить іншому тим даром, що його дістав від Господа.[18] Амінь.

***