о. Андрій Бінас

Катехизація – основа особистого, родинного, парафіяльного, суспільного життя

Святіший Отець Іван Павло II у своєму апостольському поученні «Catechesi tradendae» звертає увагу на те, що «парафіяльна спільнота має бути натхненницею і рушієм катехизи та її основним місцем проведення»[1]. Сьогодні ми маємо можливість застановитися над покликанням парафії бути місцем зустрічі з живим Христом. Ця зустріч з Ісусом буде вимагати якнайретельнішого пізнання Божого Слова та основ християнського життя, або, іншими словами, катехизації. У своїй доповіді ставлю за мету осмислити катехитичну складову «живої парафії» та запропонувати напрямні для активізації проголошення Христової науки в нашій єпархії.

Церква завжди вважала катехизацію одним із своїх головних завдань, адже Ісус Христос перед своїм вознесінням промовив до учнів: «Ідіть, отже, зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 19-20). Учні повинні здійснювати своє післаництво в Його ім’я, а Воскреслий завжди буде діяти із своїми послідовниками. У цій місії важлива не лише керигма, але навчання про все, що Ісус передав. Проголошується не лише прихід Месії і Царства Божого, заклик внутрішньої переміни, але передавання вчення Церкви від покоління до покоління. Без катехизації люди не можуть зростати у вірі, а залишаються християнами лише формально. Тому Церква так багато уваги приділяє катехизації, яка дозволяє всім разом перебувати у вірі до кінця. На сьогодні в нашій єпархії навчають 115 катехитів, з них 10 ‑богопосвячені особи. До першої св. Сповіді і св. Причастя в 2013 році приступило понад 4000 дітей. Загалом катехизацією охоплено близько 12000 дітей та дорослих. Систематична катехизація відбувається в 60% парафій. Діє 20 катехитичних шкіл в різних кутках Стрийської єпархії, де всередньому навчається 60-70 учнів, сформованих по три класи. Загалом маємо добрі сигнали, які свідчать про зростання «катехитичної свідомості» серед священства. Надзвичайно приємно, що фактично більшість молодих священиків сьогодні не уявляють своєї священичої діяльності без катихизації.

У ККСЦ сказано: «сама парафія і кожна церковна спільнота повинні дбати про катехитичне навчання своїх членів та їх інтеграцію в саму спільноту, створюючи такі умови, в яких вони могли б якнайповніше жити тим, чого навчилися»[2]. Тобто, кожна парафія за активної участі парафіян має можливість та обов’язок сповнення свого пророчого служіння: навчати дітей катехизму, організовувати програми для молоді, для молодих батьків, зустрічі для дорослих (біблійні гуртки, читання Святих Отців, пояснення Літургії, іконопису); організовувати парафіяльні читальні. Не можемо оминути тих, хто перебуває у лікарнях, реабілітаційних центрах, вдів та сиріт, ув’язнених і військових, студентів, безхатченків, ‑ бо всі вони потребують Божого слова. Отже, катехизація ‑ не лише обов’язок пароха, але усієї церковної спільноти. Чи існують інструменти, які можуть допомогти священикові налагодити та координувати катехитичне навчання серед людей різного віку та різного стану? Преосвящений владика Тарас Сеньків неодноразово в проповідях та принагідних зустрічах висловлював необхідність творити батьківські комітети на кожній парафії. Оскільки, згідно аналізу візитаційних протоколів, діяльність парафіяльних рад зводиться в більшості до економічно-господарських питань, а також інститут душпастирської ради взагалі не функціонує, то створення об’єднання батьків постає нагальною потребою. Такі комітети можуть стати потужнім засобом здійснення пророчого служіння (навчання) не лише пароха, але також цілої церковної спільноти.

Наведу декілька прикладів необхідності та ефективності об’єднання батьків на парафії:

-         Громадський контроль за дотриманням Закону України «Про освіту», аналіз проектів законодавчих актів, державних програм, рішень органів місцевого самоврядування всіх рівнів на підтримку та впровадження християнських цінностей у навчально-виховний процес. На жаль, сьогодні різного роду іноземні фонди та організації для досягнення своїх цілей (у пропагуванні нетрадиційних сімей, безвідповідальних статевих стосунків, а навіть антиклирекальних діях) намагаються оминути Закони України, працюючи безпосередньо на місцевому рівні. Для заохочення до співпраці надається матеріальна підтримка, безкоштовні тренінги в курортних містах, гнучкі системи бонусів тощо. Це все подається під видом толерантності, рівності, а тому не викликає негативної реакції громадськості. У свою чергу дітям нав’язують погляди, що йдуть врозріз із навчанням Церкви, а також підривають авторитет традиційної сім’ї. Через батьківський комітет при парафії можна виявляти та інформувати суспільство про небезпеки діяльності так званих «освітніх програм». Звичайно, що особливий обов’язок об’єднання батьків дбати про охоплення предметом християнська етика усіх учнів загальноосвітніх шкіл.

-         Публікація інформації в ЗМІ. Важливо, щоб до батьківського комітету при парафії входили особи здатні висвітлювати діяльність церковної спільноти в різних газетах, сайтах, соціальних мережах. Переважна більшість людей на парафії приходять до храму раз на тиждень, тому не знають, що відбувається у житті їхньої спільноти. Тому постає завдання інформувати через різні засоби, запрошуючи людей до активнішої участі в тих чи інших заходах, організованих на парафіяльному, деканальному чи єпархіальному рівнях. Особливою турботою комітету батьків повинно стати функціонування та оновлення парафіяльного сайту або принаймні парафіяльної газети. У такому форматі існує можливість передавати найактуальнішу інформацію, а також добра нагода катехизувати через релігійні статті, або рубрики запитання-відповідь. До випуску парафіяльного обіжника важливо залучати дітей та молодь, надаючи їм можливість самореалізуватися.

-         У містах, а особливо в кожному районному центрі, дбати, щоб до складу батьківського комітету входили юридично освідченні люди для захисту інтересів парафії в різних державних органах влади. Доволі часто у сільській місцевості виникають різні труднощі та перешкоди для організації та ефективного функціонування катехитичних шкіл, наприклад, через брак відповідних приміщень. Тоді священик звертається до директора місцевої загальноосвітньої школи і в більшості випадків знаходить підтримку адміністрації. Водночас, у наших деканатах були випадки, коли катехитична школа вже існувала, у ній навчалося досить багато дітей, але директор раптом відмовився надалі надавати приміщення в позаурочний час, і катехизація опинилася під питанням. Тоді сам священик полагоджував цю справу, але було б набагато ефективніше зробити це за допомогою батьківського комітету. Адже, згідно нормативно-правової бази Міністерства Освіти і Науки України, виховання учнів є одним з пріоритетів, які реалізуються в позаурочній та позакласній діяльності, позашкільній освіті, взаємодії з батьками, громадськими організаціями. Таким чином, знання базових законів про освіту допомагає разом відстоювати свої законні права.

-         Допомога у пошуку матеріального та фінансового забезпечення парафії на потреби катехизації. У наш час існує не лише брак відповідних приміщень для катехитичних шкіл, але й низька фінансова спроможність парафії, та неусвідомлення батьків власної відповідальності за релігійне виховання дітей. Потрібно виховувати жертовність наших людей, яка повинна бути спрямована не лише на церковну атрибутику, будівельні матеріали для храму, але, насамперед, на фінансування та матеріальне забезпечення катехитичних центрів. Прикро, коли катехитична школа, у якій навчається понад 125 дітей, не може прийняти більшу кількість бажаючих, бо немає достатньо парт та інших засобів для належного функціонування. Парафія у зв’язку з будівництвом храму не має можливості забезпечити навчання в повній мірі, церковні фонди відвертаються, бо проект не надто соціальний. Властиво, батьківський комітет повинен у такому випадку допомогти знайти кошти на катехитичну школу роблячи збірки, шукаючи спонсорів та меценатів. Беручи активну участь у житті парафії, батьки будуть краще розуміти потреби та фінансові можливості своєї спільноти. Поступово виховуються однодумці священика, які вже не будуть робити закидів щодо згадування про пожертви на церкву, але самі будуть ініціаторами таких закликів.

Батьківський комітет може також стимулювати катехизацію не лише своїх дітей але й усіх членів сім’ї. Надзвичайно похвальна практика, коли родичі не чекають своїх дітей на вулиці під час катехитичних занять, але паралельно також проходять навчання. Тоді вони пригадують основні правди віри, подають добрий приклад дітям та здатні активізувати релігійне життя своєї родини. Це важливий момент, оскільки родинна катехиза передує іншим формам катехизи, супроводжує та збагачує їх. Перш ніж постала будь-яка школа, віру у живого Бога насамперед передавала сім’я. Зрештою, в історії нашого краю були періоди, коли протягом багатьох років родина залишалась єдиною, що формувала релігійне життя людини. Жоден священик чи катехит не може замінити батьків у процесі зростання дитини у вірі. Тому об’єктом катехизації завжди повинні бути одночасно і діти, і дорослі.

Беручи активну участь у літургійному житті парафії, батьки будуть плекати молитовне життя також у своїй «Домашній Церкві». Можна заставляти дітей до молитви, навчати текстів молитов, але без особистого прикладу таке «навчання» не принесе жодної користі. Завдання родичів ‑ не навчити, а практикувати віру. Батьки і діти, які спільно моляться, будують щасливе майбутнє не лише своєї сім’ї, але й цілої Церкви. Якщо не практикується молитва, то постає питання, наскільки віра у родині є живою, а відтак, наскільки живою вона є у парафіяльній спільноті. На жаль, відвідуючи домівки під час Йорданських свят, можу стверджувати, що трапляються випадки, коли у помешканні немає відповідного місця для особистої чи спільної молитви. Після того, як було зроблено дорогий ремонт, образи та ікони не завжди повертають на місце. Часто їм на заміну купують картини на релігійну тематику, головне завдання яких ‑ «вписуватись» у загальний інтер’єр квартири. Звичайно, перед такими «іконами» неможливо молитись, а також атрофується уявлення сім’ї про Бога. Тому катехизи про молитву повинні бути тісно пов’язані з поясненням іконографії Східної Церкви.

Катехизуючи дітей та дорослих, потрібно пам’ятати, що наша мета ‑ не тільки зустріч з Ісусом Христом, але злука, сопричастя. Тому не можемо розділяти передавання віри та літургійного життя. Блаженіший Святослав розглядаючи катехизацію як поступове і безперервне впровадження в Таїнственне сопричастя Осіб, пише: «Якщо катехизація не є спрямованою на Літургію, не вводить в неї, не базується на ній, то вона перетворюється на своєрідну «ідеологію», далеку від реального життя, а тому є приреченою на відкинення. Так само і літургія, якщо їй не передує відповідна, ґрунтовна катехиза, то вона стає малодоступною, незрозумілою, а участь у ній стає формальною та поверховою»[3]. Таким чином, жива парафія неможлива без активної участі у Літургії.

Визначальний вплив на розвиток кожної парафії має особа отця пароха. Він повинен не лише своїм навчанням, але й своєю поведінкою бути вихователем віри. Особлива увага кожного душпастиря має бути звернена на катехизацію. Митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському листі дуже гарно наголошує на потребі катехизи: «Священик, котрий би і ревно в церкві працював, старався би про прикрашення церкви, про Відправу, про економічне піднесення народу, а занедбував катехизацію і школу, наразився би на то, що в короткім часі по нім з його праці нічого не лишиться. Навіть добробут матеріальний, котрий давав, причиниться до зіпсуття людей, бо в праці його бракувало фундаменту… Праця ся трудна, мозольна – признаю, - але чи ж можна без мозольної праці осягнути тривалі успіхи?»[4]

Можемо говорити про щонайменше дві запоруки успішності катехизації, що пов’язані з особою священика. По-перше, це авторитет душпастиря. Кожен священик в часі своїх свячень отримує депозит довіри, який він повинен через ціле своє життя не тільки берегти, але й примножувати. Душпастир покликаний самим Христом, тому потребує постійно поглиблювати свої знання про Ісуса через молитву, навчання, читання Святого Письма. Для людей священик ‑ це другий Христос. Ісус навчав учнів як повновладний[5], бо вчить усім своїм життям. Слова, притчі, роздумування Христа неможливо відділити від Його життя та Його особи. Таким чином, ціле життя Ісуса було постійним навчанням молитви, мовчанки, посту, любові до людини, готовності віддати себе в жертву на хресті[6]. Тому кожен душпастир повинен завжди бути прикладом Христа у світі, навчаючи насамперед своїм життям, а відтак словом. Каже наша народна мудрість: Шануй учителя, як родителя! Водночас бути справжнім вчителем треба собі заслужити.

По-друге, це постійне, систематичне проведення катехизації. Кожен священик повинен складати чіткий щорічний душпастирський план. Важливо забезпечувати тяглість навчального процесу, та охоплювати навчанням всіх парафіян. Надзвичайно ефективним засобом є катехитична школа, яка буде об’єднувати людей різного віку. Також священик зобов’язаний виходити за межі храму та проповідувати Христа у школі, лікарні, в’язниці, військовій частині тощо. Для прикладу, систематична присутність священика у школі ‑ не лише нагода звернутись до більшої кількості дітей, але насамперед катехизувати середовище педагогів та працівників школи. Саме вчителі сьогодні зустрічаються з різними викликами: непослух дітей, слабкий авторитет вчителя, хабарництво, нездорова конкуренція, низька оплата праці та багато інших. Душпастир через духовні бесіди, молитву та Слово Боже здатний згуртувати педагогічний та учнівський колективи. Особливою турботою священика повинно стати старання, щоб у кожному закладі, де він катехизує, існував молитовний куток. Біля такого місця для молитви можна щоранку просити благословення, а в кінці дня ‑ дякувати Богу, молитись у різних потребах.

Висновки:

Пропозхиції Собору: