Підготував
о. д-р Аркадій Трохановський

 

СОБОР 2014 р.

 

СПІЛЬНОТА–СОПРИЧАСТЯ, ПЛЕКАННЯ ЄДНОСТІ

( вірні будують спільноту)

Важливою черговою темою нашого Собору є: „Спільнота – Сопричастя, плекання єдності (вірні будують спільноту)”. Ця тема дозволяє поставити питання: Яку церковну спільноту ми хочемо бачити? Що це таке сопричастя? Та, як плекату єдність у парафії?

І.   Парафія як сопричастя любові.

Пастирський лист Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» - це свого роду програма розвитку УГКЦ і конкретний заклик для мирян та духовенства, яким чином всім нам стати більш практикуючими християнами та бути живими і діяльними членами парафії, адже це основне місце, де реалізується людська святість. Проте парафія, яка, будучи спільнотою вірних, становить живий елемент ланцюжка, що через приналежність до певного деканату творить в такий спосіб єпархію, а єпархії – цілу Церкву, тому, говорячи про святість Божого люду, ми мусимо звернути увагу на всі рівні, що належать до структури Церкви: парафіяльний, деканальний та єпархіальний. У п`ятому розділі пастирського листа Блаженнішого Святослава „Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом” – „Плекання і служіння єдності” сказано: „Діяння святих апостолів показують глибоку єдність, яка існувала між членами першої спільноти Христових учнів: «Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (4, 32). Цей духовний стан першої християнської спільноти можна виразити словом «сопричастя/койнонія»”.[1] Це слово причастя передає грецьке слово койнонія, що вказує саме на єдність, спільність, згоду і співжиття.[2] У Церкві це поняття використовується досить широко: „Коли ми приймаємо Тіло і Кров Господню – це водночас койнонія з Богом та з моїми братами і сестрами в Христі. Коли спільно молимося, спільно працюємо, спільно свідчимо про дію Божу в нашому житті – це також койнонія. Бути Церквою – це перебувати разом у сопричасті Святого Духа, в благодаті Господа Ісуса Христа і в любові Бога Отця”.[3]  Спільнотою в розумінні сопричастя є подружжя, родина, парафія, єпархія, Митрополія, Церква свого права ( sui iuris ). Сопричастя, це обдаровувати один одного духовними добрами та дбати за церковну єдність. Парафія це одна духовна родина, яка дбає за розвиток духовного життя та матеріяльне добро своєї громади.

Ранні християни збирались для молитви по домах і творили т. зв. домашні церкви ( див. Рим. 16,5; 1 Кор 16,19 ). Хоча з плином часу та зі збільшенням кількості віруючих християнські спільноти почали збиратись у більших будинках для богопочитання і навчання, проте для кожного віруючого християнина своя хата завжди буде домом молитви. Тож парафіяльна спільнота повинна пам`ятати про значення християнської сімії, яка весь час мусить бути дошашньою церквою, місцем і школою молитви, християнського знання та духовного життя.[4]

Східні Отці часто наголошують, що усе, чим ми є як Церква, є відображенням таїнственного життя Святої Тройці. Ми віримо в Бога, який є і Один, і Спільнотою-кіноніа одночасно: Отець, Син і Святий Дух. Все, що говорять про любов христянської спільноти також випливає з нашого розуміння Святої Тройці: Бог є Любові Спільнотою-Сопричастям Любові, і тому головною характеристикою Христової Церкви є (або принаймні повинна бути) любов. Христос так звертається до своїх учнів, значить і до нас: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив» (Йо. 15, 12). А апостол Павло пише: «А щодо братньої любові, то ви не потребуєте, щоб до вас писати: самі бо ви навчені від Бога любити один одного» (1 Сол. 4, 9).[5]

Тому Блаженніший Святослав закликає нас звернути особливу увагу на єдність парафіяльної спільноти, яка, на зразок перших християн, повинна мати «одне серце і одну душу» і яка перебуває в єдності з усією Христовою Церквою. Парафіяни стараються насамперед плекати внутрішню єдність, підтримуючи одні одних молитвою та співпрацюючи в дусі Христового служіння. Парафія має сильне відчуття того, що належить до однієї духовної родини, а парафіяни ставляться одні до одних як до рідних у Христі: „Єдність Церкви є, такими чином, іконою єдності осіб Пресвятої Трійці. Ця єдність проявляється на різних рівнях: на рівні Вселенської і помісної Церкви, єпархії та окремої парафії. Трапляється, що через нашу неміч і гріховність ми не віддзеркалюємо цієї єдності. Будучи свідомими цього, всі ми маємо цінувати і плекати її, зберігаючи повне сопричастя з наступником апостола Петра – Святішим Отцем, з ієрархією нашої Церкви, з місцевими єпископами та душпастирями, які діють від їхнього імені”.

У Декреті ІІ Ватиканського Собору «Про апостолят мирян», зокрема, читаємо: «Нехай миряни звикають працювати в парафії, в тісній злуці зі своїм священиком (...) Нехай постійно плекають свідомість єпархії, якої парафія є клітиною, готові завжди на поклик свого пастиря прикласти і свої сили до єпархіяльних ініціатив». Миряни не можуть бути статистами в церковній громаді, бо найлегше стояти з боку та критикувати дії інших. Трудячись для спільного добра, ми всі маємо іти за голосом своїх пастирів. Церква, будучи Тілом Христовим, не є чимось статичним, а такою, що реагує на зміни в житті людини. Ці зміни потребують певного коригування. Методи, способи поширення Євангелія сьогодні потребують дискусії. Собор має допомогти нам відповісти на питання, якою повинна бути парафія, переосмислити формати служіння у середині парафії, адже вона є не тільки для християн, але й для нехристиян. Парафія мусить стати осередком, який дає живе свідчення. Парафія є спільнотою спільнот. У ній існують родини, різні молитовні групи, братства та молодіжні організації. Всі вони покликані укріплювати єдність і любов між членами парафіяльної спільноти.

Парафія перебуває в синівській відданості, молитовному сопричасті та єдності зі своїм Владикою, який є для неї духовним батьком. Вже св. Іриней (+107) говорив: «Де єпископ, там Церква» (Ubiepiscopus, ibiecclesia). Парафія є частиною Церкви Христової, оскільки вона перебуває в сопричасті зі своїм єпископом. Він же покликаний бути джерелом Святого Духа для своєї Церкви, маючи повноту свячень приймаючи участь у апостольському наслідді. Душпастир у всьому підчиняється своєму єпархіальному Єпископові та виконує своє, канонічно назначене, служіння в його імені та з його благословення. Жива парафія ставиться з пошаною до свого Єпископа та підтримує усі його почини на добро святих Божих церков.

Парафіяльна спільнота також плекає зв’язок з іншими парафіями своєї єпархії та співпрацює з ними як із членами однієї духовної родини. Жива парафія не залишається байдужою до потреб інших парафіяльних спільнот і намагається у міру своїх сил та засобів допомогти їм: молитвою, служінням, а також певними матеріальними засобами, яких бракує іншій громаді для успішного сповнення свого післанництва, відбуває спільні прощі, координує харитативну працю і т. ін. Дух солідарності з братами і сестрами Христова Церква плекала від самих початків (пор. Рим. 15, 25), і він становить конкретний і живий вияв євангельської любові до братів у вірі. Жива парафія також має живе відчуття того, що вона належить до Помісної Української Греко-Католицької Церкви, цікавиться її долею, молиться за її Главу, за працю її Синоду Єпископів і за кожний її успіх на добро і спасіння. Вона бере участь у всецерковних починах, якщо лише покликана до цього.[6]

Парафія практикує також духовний екуменізм, молиться за єдність святих Божих Церков і плекає дружні та братні стосунки з християнами, які не є з нами в повному сопричасті, особливо з іншими дітьми Володимирового хрещення.[7] Така відкритість має провадити до екуменічної співпраці, завжди координуючи та узгоджуючи свою діяльність зі своїм Єпископом.

ІІ.   Богослов`я спільноти.

Церква, що витікає з її грецької назви „екклесія”, становить динамічний процес зібрання, згуртовання  людей, розпорошених  гріхом. Цей процес гуртовання, зближення людей триває в історії людства і триватиме „нині і повсякчас, і на віки вічні”.  Зближення і спількування  людей між собою як здійснення місії Церкви не є лише антитезою до гріхопадіння. Бож Бог створюючи людину чоловіком і жінкою, відкрив свій задум про людину. Людина – це не лише індивідуальне „я”: „Недобре людині бути самій (Бут 2,18). Боже покликання людини – бути „ми”, тобто спільнотою. Причому „ми” Адама і Єви – не лише природне єднання чолоівка і жінки. Суть їх спільноти глибша: „І сказав Бог: сотворімо людину на наш образ” (Бут. 1,26). Бог цимим словами відкриває, що спільнота чоловіка і жінки є образом, іконою Бога. Ми відкриваємо, що Бог – це також „Ми” – „Сотрорімо…” . Ця велика дійсність Бога, лише позначена у слові „Сотворімо”, відкрилася в Ісусі Христі. Він явив , що „Ми” Бога являє собою тринітарну міжособову спільноту Отця, Сина і Святого Духа. Пресвята Трійця Осіб – водночас єдиний у своєму єстві Бог. Нашим завданням є відкритися на Боже Об`явлення щодо сенсу спільноти між нами. Якщо ми будемо довіряти Божому баченню і на ньому будувати відносини спілкування, то наші відносини „на образ Божий”, будуть все більше оцерклюватися, а ми все більш будемо являти світові Церкву Христову. Церква як спільнота завжди виростає зі спільного євхаристійного столу. Євхаристійно виховані люди вміють пошанувати в священикові отця, а між собою – поцінувати братерство і згоду. Євхаристія творить спільноту, завдяки чому спільнота годна розвиватись і рости.

Зростання це перш за все бути силою і діянням Святого Духа. Він пробуджуватиме в членах спільноти різні дари і покликання. Над їх зростанням по-партнерськи будуть працювати отець парох і його духовні брати та сестри. Свідченням співпраці із Святим Духом будуть різні види діяльності мирян – катехитичної, молодіжної, сімейної, харитативно-доброчинної, господарсько-екномічної.[8] Церква, хоча і має постійно у собі повноту засобів спасіння, діє поступово. Формування християнської спільноти відбувається через таїнства і служіння.[9] Парафія є місцем проповідування Доброї Новини, що має служити будувати спільноту, як і розвивати духовне життя членів цієї спільноти. Деколи пасивність членів спільноти або їхнє бажання єдині з`ясовувати взаємні стосунки, відтак ворогувати, складають доказ розладу духовного життя та розбиття спільноти. Розквіт спільноти, розгортання її дарів і талантів можливі завжди, якщо „не гасять Духа”.[10] Коли цього не має, це стає фактом духовної деградації спільноти. При чому  духовний прогрес та ініціятивність у спільноті, матиме залишатися за душпастирем. Люди, які мають бажання залучатися для всебічного розвитку спільноти також потребують налажного проводу. Коли його не  має, так це єдині знеохочуватиме та відчужуватиме людей від Церкви.  Відсутність Духа любові завжди призводить до втрати відносин між отцем-парохом і його  духовними дітьми. Для цього зміна менталітету, творча й активна діяльність мають розпочатися від наших парохіяльних спільнот. Наші релігійні громади об`єднані спільною вірою і любов`ю, можуть стати зародками нашого церковного оновлення. В цьому ініцятива мусить прийти знизу.[11]

 

ІІІ.  Пропозиції парафіяльних та деканальних зустрічей, щодо реалізації питання: Спільнота – сопричастя, плекання єдності ( вірні будують спільноту ).

1. Відношення священик та спільнота:

1.1 Особистий рівень культури священика дозволяє наближати до Бога.

1.2 Проводити реколекції для священичих сімей.

1.3 Зміцнити солідарность та душпастирську співпрацю серед духовенства.

1.4 Подбати про відповідні відносини священик – вірні, почастіше провідувати вірних.

1.5 Йти на зустріч вірним.

 

1. Спільноти у спільноті:

 

2.1 Парафія, це наш спільний дім і всі ми несемо за неї відповідальність. Для кращого будування спільноти вірних слід ангажувати всіх до праці в парафії для спільного добра.Це має складати відповідальність за парафію. Парафія – спільнота спільнот.

2.2 Ініціювати у парафіях едукаційні зустрічі для дорослих, по Святому Письмі  та  особливо історії Церкви, України, і тощо.

2.3 Проводити систематичні зустрічи у парафіях для будування спільноти на основі читання Святого Письма і уроків Катехизису для старшого покоління.

2.4 Організовувати різні спільноти, клуби сеньора, клуби релігійної пісні, проводити дні матері, родини.

2.5 В деяких парафіях діють парафіяльні кафейки. Парох повинен заохочувати мирян для зустрічей після Літургії та спільних відносин.

2.6 Священик також по можливостям мавби приймати участь у цих заходах. Заохочувати  парафії, в яких немає кафейок, а є до цього можливості, щоб це організувати.

2.7 В кожній парафії організувати парафіяльні зали, в яких буде можна почитати релігійну літературу, провести дозвілля ітд.

2.8 Намагатися після недільної літургії організувати спільне агапе.

2.9 Сприяти організовувати Щедрій Вечір в кожній парафії.

2.10               В парафії встановити колектив, який особливо буде займатися збереженням пам`яті про рідні землі.

2.11               Церковна Рада матиме подбати, щоб не було анонімности в парафії.

2.12               Підтримувати всі нагоди для плекання духа спільноти у парафії. Нагодою може бути приготовання дітей до Урочистого Святого Причастя та першої сповіді.

2.13               Зустрічатися парафіянам з нагоди празника та інших свят. Для прикладу спільна куття, св. Миколай, з нагоди різних церковних і національних роковин.

2.14               Плекати у наших дітей та молоді духа приналежності до спільноти вірних через належну формацію. Тому слід підтримати та розвивати Сарептянські табори та інші молодіжні заходи, Таворські зустрічі у Венгожеві, Малі Сарепти, Спартакіади для дітей та молоді, тощо.

2.15               Організовувати систематичні парафіальні зустрічі та періодичні загальні зустрічі єпархіяльні для вівтарної дружини.

2.16               Підтримувати співпрацю з сусідними парафіями та у храмове свято організувати спільну поїздку.

2.17               У парафії потрібно гуртувати  лідерів, які зможуть активізувати спільноту.

2.18               Парафіальне життя це також сприяння налагодженню зв’язків з відмінними християнськими спільнотами.

2.19               Слід використати  електронний зв’язок  для спілкування з вірними розсіяними по великій території та проживаючими у віддалені.

2.20               Потрібно надати мирянам більшу можливість висловити  свою думку по цих та інших питаннях Церкви, особливо стосуючихся реального стану її розвитку,  на рівні парафії, деканату та єпархії.

2.21               Надати можливість вірним приймати участь у церковних структурах – за використанням  людських ресурсів.

2.22               Важливо встановити молитовну спільноту за Україну.

2.23               Заангажувати людей з України у душпастирске життя.

2.24               Завязувати співпрацю між нашими парафіями в Польщі та Україні.

2.25               Необхідно покликати та розробити статути молитовних парафіяльних груп: в тому числі Сестрицтво, Братство.

2.26               Доцінити різноманітні форми нової євангелізації, як шанс активності вірних.

2.27               Розгортати співпрацю з суспільними українськими організаціями.

2.28               Точніше проаналізовувати дійсність парафіяльного життя в малих парафіях.

2.29               Скористатися свідченням віри у парафіях, що можуть подати Сарептяни.

2.30               Заснувати одиницю самодопомоги мирянам і парафії.

2.31               Встановити фонд  для  здібних людей.

2.32               Всатновити станове душпастирство.

 

1. Літургія, яка об`єднує спільноту:

Кожна активна участь у Літургії будує спільноту, тому потрібно:

3.1 Організовувати парафіяльний хор та залучати мирян до співу.

3.2 Активізувати молодих для вивчання церковного співу.

3.3 Приймання участі у дияківській школі.

 

1. Родини: спільноти в спільноті:

4.1 Потрібно створити однакову душпастирську програму по підготовці до подружнього життя.

4.2 Звернути  уваги на значення родин в будуванні спільноти.

4.3 Організовувати молитовні та катехетичні зустрічі родин.

4.4 Включати у життя парафії мішані подружжя.

4.5 Іти на зустріч мішаним подружжям та намагатися їх інтегрувати із церковною спільнотою.

 

1. Молодь в спільноті:

5.1 Вартує засновувати молодіжні організації.

5.2 Розширювати знання про молодіжне Братство Сарепта, але і працювати над вдосконаленням самої системи розвитку ціеї спільноти. Бож зараз вона залишається надто нечітка, а то досить розбалансована.

5.3 Підтримати ідею видавання молодіжного часопису ради просвітницької справи серед молоді.

5.4 Обов’язково зайнатися питанням відсутності академічного душпастирства молоді. Цеж питання майбутного нашої Церкви, що не можна нам прогавити.  

5.5 Свідоцтво віри в часі реколекції,  яким змоглаби поділиться сарептянська молодь  (за умов, що в неї є чим ділитися та чи в силі це робити рідною мовою).

5.6 Включити молодь до Церковних  Рад.

5.7 Заснувати секцію співпраці з молоддю.

5.8 Заснувати відкритий форум для молоді.

 

1. Спільнота в єдності: Паломництво - Рідні землі:

6.1Організувати поїздки дітей і молоді в рідні землі.

6.2 Залучати наших виселенців з рідних земел до праці над збереженням залишених Церков та кладовищ.

6.3 Організовувати парафіяльні та єпархіяльні прощі.

6.4 Оганізовувати регіональні релігійні центра для зустрічі людей.

6.5 Організовувати прощі до Ярославської Божої Матері.

 

1. Екуменічна діяльність спільноти.

7.1 Слід розробити програму екуменічної діяльности.

7.2 Підтримання зв’язків з православними спільнотами.

 

1. Сопричастя в любові - Спільнота підтримує себе: Фінансові питання:

8.1 Потрібно продумати розробку економічної та фінансової системи самовиживання парафії.

8.2 Визначитися із статусом  дияка у парафії та формі його праці (суспільна чи за винагородою).

8.3 Визначитися у  статусі церковної прислуги в парафії (паламар).

8.4 Врегулювати прозорість фінансової сторінки парафії. Окреслити  винагороду пароха та фонди парафії.

8.5 Чіткіше роз’яснювати вірним суть загальноцерковних збірок та подавати звітування ( катедратікум, петровий гріш, ітд.).

8.6 Потрібно прозорості фінансів парафії та єпархії, що допомагає  довіритися мирянам  до проводу Церкви.

8.7 Нагадувати про фінансову фідповідальність вірних за парафію.

8.8 Дійсність фінансової ситуації в малих парафіях може перебрати на себе єпархфіяльний фонд.

 

1. Ради підтримання злагоди та єдності УГКЦ у Польщі слід дуже обережно ставитися до ідеї зміни юліянського календаря на григорянський. Тут не лише не вартує поспішати, але не припустимо вести будь-яку агітацію, що може призвести до дуже негативних наслідків, розколу у парафії і утечі вірних.

 

1.  Церковна нагорода:

10.1               Встановити медал на рівні єпархії за заслуги для найбільш активних вірних та  заслужених, які несуть допомогу нашим парафіяльним спільнотам.

 

IV. Дані пропозиції малиби звернути нашу увагу на  відповідальність за парафію та показати, що парафія це щось конкретне, з чим належить ототожнюватися та розвивати своє духовне життя.

Сьогодні потрібно, щоб наші спільноти перегланули своє ставлення щодо релігійних та моральних принципів, тому що є нові виклики. Парафія це не лише священик, це не „я” , але „ми” – душпастир та мирянин. Церква шанує індивідуальну гідність кожної особи та хоче бути солідарною з кожною особою. Церква є відкрита для всіх. Гідність людини, це особливий дар, завдяки якому кожний покликаний до співпраці з Богом. Христова Церква це спільнота, яка з радістю голосить науку Ісуса Христа, поглиблує її та захищає перед розгубленням. Церква допомагає  почуватися спільнотою. Вона є місцеи прощення та милосердя.

Папа Франциск всім нам дає приклад стосовно навернення. Не критикує лише інших, але ставляє питання про нашу особисту ревність і готовність любити Бога та служби ближньому. В першу чергу показує, що навернення треба починати від себе. Папа Франциск сказав: якщо Церква є жива, то завжди захоплює. Це властиве і притаманне для Церкви.[12] Церква має бути Матірю, яка з великою любовю переживає своїх дітей.[13] Сьогодні Церква має мати обличчя Матері та в ніякому разі інституції, що прагне володіти масами. Церква не може асоцюватися як бюрократиче управління. Це далеко не юридична одиниця, яка лише відстоює закони та правила. Повертаючися до слів папи можна сказати, що жива, яка парафія захоплює, має обличчя Матері, спішить з допомогою кожній особі, чи то молитвою, чи служінням, чи навіть певними матеріальними засобами.

Папа Франциск заохочує, щоб в парафіях діяли мали спільноти, де буде нагода, щоб ділитися думками про парафіяльне життя. Заохочує, щоб перемагати пасивність та байдужість. Треба мати відвагу, щоб реформувати церковні структури, щоб тут було місце для мирян. Принцип Папи Франциска, це: побачити – оцінити – діяти. Це має допомогти розуміти своє (моє) місце в парафії. Чимось дуже важливим є справжні консултації, діялог в парафії. У цьому повинна допомагати діюча Душпастирська Рада так на рівні єпархії, як і парафії, яка буде дійсно підтримкою для душпастирів. Вірні мають відчути свою відповідальність за церковне життя, плекання койноні та загальноцерковної єдності. Всім нам потрібно правильно розуміти душпастирсько – пасторальне навернення.

Парафя, це спільнота і ми, кожний з нас має її служити для взаємного добра. Про це пише апостол Павло в листі до Римлян 12,4-8: „Бо як в одному тілі маємо багато членів і всі члени не виконують ту саму роботу. О так і ми : численні – одне в Христі тіло, кожен один одному член. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті, хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю”.

Це все має допомагати нам протидіяти секуляризації наших громад, коли християнство починається зводити до особистого відчуття та поваги. Потрібно протидіяти споживацькому способові життя, де людина немає часу для Церкви та парафії. Також протидіяти асимілації наших вірних, вживаючи різноманітні можливості поглиблення власної релігії та національне життя. Парафія мала би бути знаком єдності наших вірних, так в духовному розумінні як і матеріальному.

Викликом для нас є ангажування вірних з України в наше душпастирствою. Потрібно створити умови для їхньої діяльності в парафіях, щоб вони не почувалися відчуженими, але посправжньому як у рідній хаті.

Спільнота парафіяльна має довести, що за її розвиток несуть,  відповідають священик та вірні, тобто всі разом.

 

V. Основні висновки - пропозиції ( постуляти ):

      1. Священик в спільноті:

1.1 Кожний священик має відчувати і розуміти об’єднуючу роль у парафіяльній спільноті.

1.2 Він мавби розпоряджатися часом для зустрічі з вірними та особливо старатися про їхнє добро. Йому мали би довіряти, з черги він постійно підтягувати особистий рівень інтелектуальний та культурний. Йому потрібно працювати над духовною формацією, яка використовує сучасні здобутки науки – курсоконференції з різних ділянок життя.

1.3 Особливе сподівання потрібно покласти на жонате духовенство, яке мало би слугувати прикладом родинного життя.

 

1.4 Сама Церква має постійно проявляти своє духовне багатство мовою доступною та зрозумілою.

1. 2.     Спільноти в спільноті:

 

2.1Слід відновити діяльність Душпастирської Ради в єпархіях, яка буде допоміжним органом при єпископі. Далі ознайомлювати вірних з душпастирськими заходами та їх фінансуванням. Ця же Рада матиме підтримувати роздобуток фондів для душпастирських заходів. Та ще і заохочувати до участі у них широкого кола людей.

 

2.2Побільше підключити до церковних структур мирян. В тому числі світських катехитів, які можуть та повинні бути членами Катехетичних Відділів.

 

2.3 Вартує налагодити співпрацю із Церковною Радою, що дозволить напрацьовувати нові методи для активізування парафіяльного життя. Тут між іншими - відповідальність за парфіяльні зали. Тут потрібно залучати чим більше парафіян, що дозволить також долати певні барєри. Також Церковна Рада зможе організовувати зустрічі, які будуть нагодою для пізнавання Святого Письма, історії Церкви та України. Спільне „агапе”( зустріч ) після недільної літургії.

 

2.4 Важливо продумувати нові форми душпастирства, які будуть згідні з духовною ідентичністю нашої Церкви та нагодою до поглиблювання релігійного життя. Тут можна використати ресурси людей ( людські засоби ). Є чимало мирян різних професії, які діють по різних  організаціях і в цей спосіб можна використати досвід їх праці для добра спільноти. При цьому дати можливість творити Фундації, де будуть діяти вірні.

 

2.5 Треба сприяти участі вірних у всіх парафіяльних та єпархіяльних заходах. Це нагода познайомитися. Організувати зустрічи, які відповідають нашій християнській, та українській традиції це:

-         Щедрий Вечір, день св. Миколая, День матері, день родини,

-         Різні релігійні зустрічі для молоді, Таворські зустрічі. Сарепта, Єпархіялні Спартакіади, зустрічі служащих, Фестівалі Сакральної Творчості.

 

2.6 Треба брати до уваги співпрацю між парафіями. Це означає організовувати міжпарафіяльні зустрічі, спільні прощі. Створити молитовні групи. Тут завдання, щоб активізувати малі парафії даючи їм шанс організації єпархфіяльних заходів. Має бути фінансова підтримка від єпархії.

 

2.7 Потрібно скористатися нагодою діяння дяківської школи (архиєпархія) або створити можливості, щоб кожна парафія могла підготувати для себе дяка та оплатити йому вишкіл. Звичайно парафія несе кошти вишколу дяка.

 

2.8 Слід підтримати співпрацю з Україною на парафіяльному рівні нашої Церкви. Це краща нагода включити в парафіяльне життя громадян з України, які проживають в наших парафіях і можуть в цьому допомагати. Організувати раз в місяці  наприклад окремі богослужіння, в якому особливо будемо молитися за Україну і запрошувати на них ємігнантів з України. Після такого богослужіння давати змогу для зустрічей, де буде нагода обміну досвідом.

 

2.9 Належить організовувати прощі до відпустових місць та створити програму для таких прощей. Оживити наші релігйні місця, які можуть стати регіональними центрами для поглиблювання духовного життя та місцями зустрічей наших вірних ( Ярослав, Гора Явір, Лагевнікі, Білий Бір, Хшаново, Горя З`явління біля Перемишля ). Організувати молитовні прощі в прафіях. Організувати загальноцерковну фінансову збірку для підтримання наших Санктуарій.

 

2.10                Вартує організовувати зустрічі для родин та не обмежуватися лише реколекціями. Запропонувати активну участь у літніх таборах на природі, спільні прощі родин до відпустових місць. Включити тут мішані подружжя. Організовувати спільні реколекції чи зустрічі священичих родин з родинами мирян. Це нагода до катехізації родин, яка дає можливість постійної формації в парафії спільнот харизматичних ( в двох парафіях Митрополії існують спільноти неокатехуменальні ).

 

2.11                Можливо треба встановити медаль, як нагороду за активну діяльність для мирян. Хоча з тим також є повязані загрози. На мою думку це  може розбивати нашу койнонію, спільноту. Це може провадити до відчуття: кращий – гірший, а наслідком цього може бути розкол в парафії. Служити для парафії, це означає отримати нагороду від самого Господа Бога а не очікувати нагороди від Єпископа. Не треба шукати способу яка поділить людей.

 

1. 3.     Молодь в спільноті:

3.1Слід включати молодих людей до Церковних структур беручи до уваги їх різні здібності. Передати їм відповідальні завдання.

3.2 Звернути увагу на молодіжний рух Сарепта. Допомагати в його розвитку за певних умов, що це насправді слугує нашій Церкві. Сарептянська – старша молодь через досвід релігійного життя може допомагати провести духовні говіння ( реколекції ).

3.3Оживити душпастириську академічну опіку нашої молоді. Участь у спільних зустрічах, молитвах, виїзди на рідні землі, виїзди на Україну.

3.4 Створити форум для молоді, чи це буде часопис або ЗМІ
( засоби масової інформації – веб-сайти), де молодь буде мала змогу висловитися про церковне життя та чого вона очікує.

 

 

1. 4.     Сопричастя в любові:   

4.1Матеріяльна віповідальність за парафію лежить на вірних та її можна назвати „десятинею”, оподаткування вірних.

4.2 Потрібно врегулювати фінансові питанні у парафії.

4.3 Окреслити  винагороду пароха та фонди парафії.

4.4 Кожний парох зобов`язаний розрахуватися з парафіяльних фондів перед Єпископом та Церковною Радою кожного року.

4.5 Покласти відповідальність на вірних за проведення у парафіях загалноцерковних збірок, з яких розраховуються перед парохом.

4.6 Визначити статус дяка в парафії та форму його праці а також статус церковної прислуги в парафії ( палямар ), ( суспільна чи за винагородою ).

4.7 Створити парафіяльні фонди братньої допомоги.

 

1. 5.     Сопричастя в єдності: екуменічна діяльність

5.1 Єпископи повинні окреслити статус екуменічної позиції нашої Церкви в Польщі. Чи ми є стороною екуменічного діялогу чи ні? Це має визначити напрям діяльності в парафіях.

5.2 Відпрацювати літургістами зразкове екуменічне богослужіння, з якого зможуть скористати усі наші парафії. До цих пір такого немаємо.

5.3 Призначити відповідальних по питаннях екуменічних в кожній єпархії.

5.4 Нав`язувати екуменічні відносини з іншими християнськими спільнотами.

 

 

1. 6.     Сопричастя в єдності:

 

6.1Для підтримання єдності УГКЦ у Польщі слід дуже обережно ставитися до ідеї зміни календаря юліянського на григорянський. Непередумані та раптові рішення можуть призвести до негативних наслідків, таких як поділ в парафії, сварні, відхід вірних.

 

6.2У цьому питанні повна відповідальність лягає на Владиках Греко-Католицької Церкви в Польщі, які приймають рішення дбаючи за церковну єдність нашої релігійної спільноти.

 

 

Дякую за увагу