«ЖИВА ПАРАФІЯ – МІСЦЕ ЗУСТРІЧІ ІЗ ЖИВИМ ХРИСТОМ»

СОБОР МИТРОПОЛІЇ УГКЦ СВЯТОГО ІВАНА ХРИСТИТЕЛЯ,

ЗДІЙСНЕНИЙ У ДВОХ РЕГІОНАХ:

КУРИТИБА, 02.12.2014 р.

УНІАО ДА ВІТОРІА, 16.12.2014 р.

Доповідь Впр. о. Василія Ковбича, ЧСВВ

Канцлера Бразильської Митрополії Св. Івана Христителя

ПІДСУМОК ПРАЦІ

«ОЦІНКА ЖВАВОСТІ І СЛУЖІННЯ БОЖОМУ ЦАРСТВУ

В ПАРАФІЯХ МИТРОПОЛІЇ СВ. ІВАНА ХРИСТИТЕЛЯ

УГКЦ В БРАЗИЛІЇ»,

ЗДІЙСНЕНОЇ В КОЖНІЙ ПАРАФІЇ ТА ЇЇ ФІЛІАЛАХ  

ВСТУПНЕ СЛОВО

Цей матеріал є підсумком праці здійсненої в кожній парафії та її філіалах, що на території Митрополії Св. Івана Христителя УГКЦ в Бразилії. В цій праці взяли участі миряни і богопосвячені, які зібралися, щоб оцінити жвавість і служіння Божому Царству при кожній громаді. Вони здійснили цю оцінку за допомогою поданих їм питань, які стосувались концепцій про парафію та Церкву, позитивів, проблем, викликів та конкретних пропозицій для їх подолання. Отже намагаюся найвірніше передати погляд віруючих на парафію, на її проблеми, рівно ж подаю їхні пропозиції.

В цьому підсумку словом “парафія” я користуюся в його загальному значенні, тобто головної церкви, що охоплює різні інші громади (філіали) та всіх віруючих, що живуть на її території.

Для полегшення цього викладу, я розмежував працю на чотири частини: концепції і знання Церкви, позитиви, проблеми і виклики, пропозиції.

1. КОНЦЕПЦІЇ І ЗНАННЯ ЦЕРКВИ

Віруючі розуміють парафію дуже по різному і навіть виявляють брак знання справжнього її значення. Заслуговує бути тут вміщений і щирий вислів багатьох віруючих: “потребуємо більше інструкцій, щоб навчитися чим є і якою повинна бути парафія”.

Парафія є неначе мамою, до якої можемо приходити з духовними потребами, і вона є також мамою інших філіальних громад. Вона є також неначе домом батька і матері, де ми збираємося на спільну молитву.

Парафія – це спільнота віруючих, проваджена священиком, де здійснюється жива зустріч з живим Христом. Це ЗБІР ОСІБ, що поділяють ту саму віру і беруть участі того самого обряду однієї Церкви в одній зустрічі з живим Христом.

Це місце єдності Божих дітей, де всі живуть неначе в одній родині. Це святе місце, де можна посилити віру через Боже Слово і Святі Таїнства, які є основою сімейного, парафіяльного, соціального, особистого… життя. Місце посвячене для плекання віри, для зібрання і молитву спільноти.

Парафія – це територія і народ, які по церковному підпорядковані Парохові. Це частина Дієцезії, Єпархії або Єпископату.

Під словом «парафія» розуміємо збір різних церков і каплиць, які знаходяться в різних спільнотах, що об’єднані навколо головної Церкви, слухають Пароха. Вона є керуючим душпастирським центром.

Вона є центром і адміністративним осідком, що охоплює спільноти і їхні церкви регіону, як також, через Пароха і Парафіяльної Ради, провадить рухи і душпастирські служіння.

Перекручені, редукціоністичні або неповні погляди на парафію: Парафія “це Єпископ, Священик, Сестри, Катехитки, парафіяльна рада, Апостольство молитви”. Парафія “це тільки інституція для благодійної допомоги та отримання таїнств Хрищення, Миропомазання і Подружжя”. Парафія «є фактично магазином духовних благ, клієнтами якого є не практикуючі католики, зокрема латинського обряду, які приходять купувати святі таїнства, що уділяється з меншими вимогами». Вона є автономним і незалежним центром, що диктує норми філіалам шукаючи лиш власну користь. Парафія – це місце, де живе Парох, за яким люди шукають лише з метою отримати Хрищення, Миропомазання, відбути першу сповідь і отримати перше Святе Причастя, щоб потім з’явитись з нагоди Подружжя і згодом щезнути.

Передсуд: Зокрема зі сторони католиків латинського обряду і навіть деяких віруючих УГКЦ, завдяки браку основного знання католицької Церкви думають, що “УГКЦ не є католицькою”. Також дуже часто і звичайно можна почути вислів “католицька церква” і «українська церква», неначе б тому, що наш обряд не латинський, наша українська Церква “не є католицькою”!

2. ПОЗИТИВИ

Отримавши питання й інструкції, які допомогли перевірити обставини кожної парафіяльної громади і здійснити іспит сумління, майже всі віруючі скористались нагодою, щоб насправді зробити іспит сумління і, з великою вірою і любов’ю, бажаючи добра Церкві і віруючим, намагалися показати багато добрих речей, які здійснюються у їхній парафії або громаді, разом з реальними проблемами, подаючи прекрасні пропозицію для подолання труднощів.

Повні літургійні богослужіння, виконані згідно з нашим обрядом, “привілей” мати щоденно служіння Божественної Літургії, і відвідування хворих з уділенням їм Святих Таїн є діянням парафії, що їх віруючі оцінюють позитивно.

Ті, що були виховані згідно з традицією нашої Церкви, з якою були заангажовані починаючи від своїх дідів, мають кращу свідомість про свою церковну приналежність і активну участь в житті Церкви. Вони також заангажовані, мають і плекають церковну ідентичність.

Більшість віруючих оцінила позитивно діяльність парафії і/або Пароха та Парафіяльного вікарія з огляду на те, що з великою посвятою сповняють свою місію в Парафії та в її філіалах. Більшість віруючих також признає, що Священики, Єпископи, Богопосвячені, Катехитки та інші лідери працюють багато і часами понад міру їхніх сил, з метою зберігати наші парафії живими - місцями молитви, духовної обнови та зустрічі з живим Христом.

Віруючі переважно здатні розуміти брак священнослужителів і проблему браку священичих покликань Ті віруючі на загал здатні виконати те, що їм належеться щодо плекання нових покликань і помагають в отриманні священиків та семінарій.

3. ПРОБЛЕМИ І ВИКЛИКИ

Отримавши питання та інструкції, які помогли перевірити обставини кожної парафіяльної спільноти і зробити іспит сумління, невелике число віруючих скористалось з нагоди, щоб лиш обмити руки і ще раз вилляти на священиків і владу Церкви всю відповідальність за сучасні церковні проблеми в спільноті, та й навіть втручалися в питаннях, рішення яких належить виключно до компетенції найвищої церковної влади, або до Синоду Єпископів з потвердженням Апостольського Престолу, як наприклад, пропонували «перевірити догми віри» і «внести зміни до літургійних богослужінь»!

Священнослужителі надмірно заняті і не мають часу для народу, не можуть відповідно прийняти людей, які за ними шукають різними потребами.

Певне число віруючих нездатні розуміти, що Церква не має достатнього числа священників і з тієї причини в багатьох місцях отці не можуть послужити в мірі потреби. Переважно ті самі особи нічого не роблять в користь священичих покликань.

Трапляється, що праця одного і того ж священика оцінена як “бездоганна”, а іншими як “препогана”. Це ставить нас перед таким фактом: Проблеми, труднощі, людські обмеження зі сторони отців і віруючих разом, з огляду на сучасні виклики, доводять нас радше не оцінити працю священиків як вище, але оцінити її “ВАЖКОЮ” – як сам Христос заздалегідь запевнив: “оце я посилаю вас, як овець серед вовків” (Mт 10,16).

Трапляється, що певні особи дають “препогану” оцінку проповідям священика тільки тому, що він сповняє свою пророчу місію і намагається передати Євангельську правду, підкреслюючи Божі заповіді, яких ці особи не дотримуються і в таких проповідях чуються оскарженими. Другий рід людей, що дуже легко оцінює проповіді “препоганими” це ті, що вважають католицьку Церкву “анахронічною і перестарілою” бо вона обґрунтовує своє навчання на Божому Слові, вже бо дійшли до такого низького рівня християнської віри, що вважають Святі Писання «речами минулого», які вже не повинні бути застосовані до нашого сучасного світу. Трапляються парафіяни такі слабкі у вірі та в людському вихованні, що ображаються навіть біблійними правдами, які виходять з уст священика та шукають за іншими релігіями.

Також правда, що не всі священики відповідно приготовані, щоб займатися сучасними викликами і труднощами. Парафіяльна прогалина дуже відчутна коли священик не має відповідної підготовки, щоб динамічно й ефективно долати сучасні виклики.

Вивчання і застосовування Божого Слова (Біблії) в наших парафіях є, на загал, слабке і недостатнє.

В нашому контексті Церкви на діаспорі, в більшості парафій бракує культурних занять (інструкції про наш обряд, навчання української мови, наших звичаїв, укр. куховарства, мистецтва, історії і т.п.) – цінності, які втрачаються і разом етнічна ідентичність.

Проблема УЧАСТІ у богослужіннях і в житті парафії: участь невелика, зменшується, а в деяких парафіях вона вже стала недостатньою. Всюди є менша група віруючих, яка звичайно присутня на богослужіннях, але більшість приходить рідко або виключно на недільні богослужіння – це так звані “недільники”. Щодо участі молоді і дітей, то на загал вона недостатня, бо майже завжди вони себе ведуть релігійно за прикладом батьків. Віруючі подали різні ПРИЧИНИ цієї проблеми (включно і заперечливі): відстань церкви, брак достатнього розуміння української мови, не сприймання служінь Божественної Літургії в португальській мові, богослужіння виконуються без відповідного динамізму і пильності, священики неосучаснені, нема відповідного матеріалу – літургійних книг, українські віруючи заангажовані в спільнотах латинського обряду, праця, часті гості вдома, святкування дня народження, захланність за майно і гроші, споживацька культура, надужиття технологіями суспільної комунікації, втрата зацікавлення святими речами, недооцінення святих речей, суб’єктивні причини для незгоди зі змінами в парафії, які переважно є в повні нормальними і потрібними, богослужіння в церкві сприймають лиш як одне між іншими несуттєвими заняттями, брак сталої програми служінь Божественної Літургії. Але частина віруючих незгідна з тими «популярними» причинами і твердить, що справжньою причиною браку участі в житті Церкви та в богослужіннях є застояність і лінивство, бо хто бажаю брати участі знаходить засоби, а хто не бажає – причини.

Головні проблеми парафії викликані тими особами, що регулярно не беруть участі у спільноті ані не заангажовуються в житті Церкви, а її шукають лише з нагоди Хрищення,  катехизму і подружжя. Це доводить до того, що парафія числиться із великим числом приписаних до неї, але це віруючи низької якості. Другий рід людей, що створює проблеми, це ті, що не розв’язали особистих внутрішніх конфліктів і не усвідомлюють собі, що вони природно схильні до крайнього песимізму і негативізму, бачучи і говорячи лиш негативне, навіть в тому, що добре. В кожній людській спільноті неможливо уникнути присутність осіб, які самих себе не терплять, а виливають свої проблеми на інших. Це саме ті два роди людей, що не дооцінюють все, що робиться в Парафії священнослужителем і заангажованими віруючими.

НЕЗНАННЯ ЦЕРКВИ: Зі сторони багатьох людей трапляється недостатнє знання того, що УГКЦ також є католицькою. Це великий виклик для керівництва Церкви подати більше інструкцій про католицьку Церкву так, як вона сама себе офіційно окреслила на Ватиканському Соборі ІІ (50 років тому!). Здається, що документи Ватиканського Собору ІІ ще не були видані.

Криза ідентичності нашої Церкви. Мало хто, мабуть і ніхто з поміж віруючих на діаспорі здатний розуміти і пояснити завдання і значення УГКЦ в нутрі вселенської Церкви. Немає жодного матеріалу в португальській мові,  щоб нам допоміг вияснити це питання, ні для мирян, ні для духовенства. Ми зовсім не знаємо про нашу літургію, про наш літургійний рік, літургійний спів, про інші богослужіння крім самої Божественної Літургії. Очевидний наслідок цього браку знання: вважати незнане «непотрібним», замінити його за що будь витворене, аби тільки виглядало більш логічним. Саме тому наша Церква стала так латинізованою останніми роками і з цієї причини мабуть жодне наше богослужіння не відповідає тому, що від нас очікує Апостольський Престіл.

МОВА У БОГОСЛУЖІННЯХ (проблема специфічна на діаспорі): Божественна Літургія в португальській мові: мало хто її любить, а багато віруючих її не сприймає через низьку якість її перекладу. Неможливо нормально відспівати більшість португальських літургійних текстів, а бракує багато частин оригінального тексту в перекладі. Це викликало недовір’я багатьох віруючих до цих перекладів, а це доводить їх до того, що вони вникають участі у богослужіннях португальською мовою. Є віруючі, які просять богослужіння в українській мові, а інші її не розуміють і вимагають, щоб все правилося державною мовою. На жаль, часами трапляється, що одні і другі користуються проблемою мови як причиною, щоб віддалитися від власної Церкви.

Витрати на фінансове утримання: а) є громади, які з великою жертвою збирають потрібні фонди для оплачування витрат парафії та Митрополії; б) є віруючі, що віддалюються від Церкви тільки тому, що нездатні збагнути і фінансові потреби парафії та Митрополії, з’являються в громаді лиш коли їм потрібні святі Таїнства.

ЗАНЯТТЯ: Переважно всі надмірно заняті справами і працею і ніхто не має достатнього для всього часу. Є багато таких, хто твердить, що причина проблем Парафії в тому, що Парох надмірно занятий – дехто і не схамениться, що священик насправді перенавантажений обов’язками і насправді не має для всього часу при парафії. Інші воліють признати, що самі люди не мають часу із-за своїх компромісів. Але розв’язка в третьому роді людей: потребуємо єднати сили, разом з Парохом і лідерами, щоб краще зорганізувати нашу діяльність, встановити пріоритети і засягнути виваженість в наших зобов’язаннях справжніх християн, співпрацюючи, щоб парафія стала жвавішою.

Брак заангажованості у справах життя віруючих. Багато віруючих приходить до церкви лише, щоб взяти участі в Божественній Літургії і, отриманням благословення наприкінці Літургії, закінчується їхня заангажованість зі спільнотою і християнським життям до наступної службу, мабуть до наступної неділі. Багато приходить лиш коли потребують Таїнства (Хрищення, Миропомазання, Євхаристії, подружжя), а потім щезають. Також не бракує осіб, що зовсім живуть без Святих Таїн, але вважають себе “католиками”.

Засоби масової комунікації, зокрема телебачення й інтернет, займають життя осіб, сімей та Церкви НАДМІРНИМИ ІНФОРМАЦІЯМИ, декотрими добрими, але більшістю поганими. Вони пропонують безліч пропозицій, виборів, стимулюють речами, які стануть “цікавішими ніж християнські католицькі цінності”. Мало таких людей, що знають розрізнити те, що гідне їхньої уваги і те, що негідне. Схильність більшості є піддатися впливам противним християнській вірі і моралі, які приходять цими засобами, бо це “легше”. Народ схильний достосуватися до світу а не до Євангелії та до навчання католицької Церкви. Є віруючі, які думають, що католицька Церква повинна “перевірити свої поняття” і достосуватися до пропозицій життя, які не походять від Бога. Є багато недосвідчених віруючих, зокрема молодих, які схильні наслідувати артистів з телебачення замість Христа. Навіть Служба Божа трансльована телебаченням стає злом, бо є багато осіб, які падають у спокусу дивитись ті трансляції замість брати активної участі у недільній Божественній Літургії у своїй церкві.

Інші релігії, навіть анти-християнські, своїми пропозиціями переконують деяких віруючих, які стають відступниками. Секти, зокрема “ті, що навіть мають призначено о якій годині діятимуться чуда” перетягують значне число католиків, які легко даються себе збаламутити у вірі. Подекуди цивільна влада є частково сектантською, сприяє різним дозволам для сектантів, а стримують усе, що потрібне з їхньої влади для добра католицької Церкви.

ВИСНОВКИ: Основна причина проблем сучасної церкви є дуже простою: ТЕ, ЩО НАСПРАВДІ БРАКУЄ, ЦЕ ВІРА, ДОСВІД БОЖОЇ ЛАСКИ І ЖИТТЯ ЗГІДНЕ З БОЖИМИ ЗАПОВІДЯМИ. Навіть поміж віруючими можна знайти таких, що гніваються на тих, хто живе згідно з Божими установами і навчанням Церкви. Вони ковтають все неморальне, що приходить через телебачення й інтернет, але ставлять під дискусією Божі заповіді, навчання Папи, Єпископів, Священиків і катехитів. Трапляється навіть дискримінація проти справжніх віруючих, вважаючи їх “перестарілими у своїх поглядах”. Зміна порядку цінностей, неправильне поняття свободи, споживацька культура, захланність за майно, еґоїзм, індивідуалізм, брак здатності прийняти відповідальність батьківства і материнства у справній християнській сім’ї, спроба виповнити екзистенціальну і духовну порожнечу надужиттям алкогольних напоїв і наркотиками, втрата католицького поняття людської статевості, втрата сенсу людської гідності і т.д. є тільки логічними наслідками втрати віри.

4. ПРОПОЗИЦІЇ

Незалежно від оцінки даної запитаними віруючими (які тут поставлені разом і є у великій мірі заперечливими), Священики і лідери при кожній парафії повинні духовно чувати, жити в дусі молитви, перебувати в процесі постійного формування, роблячи все можливе для того, щоб парафія була живою та стараються ніколи не согрішити через занедбання.

Щодо проповідей, Священик не може дуже радіти тоді, коли хвалять його проповідництво, ані надмірно нe засмучуватись спротивом щодо його навчань.   Заперечливі думки завжди існуватимуть з вище поданих причин. Навпаки, він повинен завжди добре приготовлятись до проповіді, щоб вона вміщала біблійний зміст для роздуми і застосовування до життя, користуючись також дидактичними і педагогічними засобами, які сприятимуть розумінню всіх.

В наслідок браку Священиків і богопосвячених для здійснення певних служінь для жвавості парафії, Священики повинні щораз то більше користуватись поміччю і діянням мирян, будучи їхнім координатором, з належним дотриманням церковних норм. Парафія повинна подолати менталітет, на підставі якого Священик мусить робити все сам. Багатьма служіннями він може лиш координувати. В цьому координуванні треба точно визначити, що, хто і як повинен робити.

Всі разом, голови і віруючі в загалі, без зволікання, повинні усвідомитись про антихристиянські і антикатолицькі схильності сучасного світу. Припинивши шукання провини в інших, нехай кожен зробить перегляд своєї людської і християнської поведінки, застосовуючи відповідну поведінку в конструктивному діалозі та в щирому старанні виконати все, що кожному належеться у творенні насправді живої парафії – місця зустрічі з живим Христом.

Розв’язати проблему МОВИ у богослужіннях, тобто: в мірі можливостей і згідно з потребами віруючих у кожній громаді, визначити програму богослужінь українською і португальською мовами.

ОБРЯД: Більш ознайомлені справами віруючі просять, щоб літургійні богослужіння здійснювались вірно нашим традиціям і згідно з офіційними літургійними книгами нашої Церкви.

ФІНАНСОВА АДМІНІСТРАЦІЯ: Треба, щоб головуючі разом з віруючими вияснили і розв’язали проблеми, які виникають з причини браку правильного розуміння церковних видатків, оскільки і Церква є канонічно і цивільно юридичною особою, з відповідною і необхідною та коштовною для утримання структури (Єпископи, Священики, платні робітники, споруди, машини, засоби для різноманітної праці тощо).

Церква повинна знайти відповідний спосіб, щоб консолідувати католицьку віру всіх віруючих. Будувати більш духовно і менше матеріально. Пригадати, що Церква і кожна парафія або церковна громада є перш за все Божим ділом, щоб таким чином ми частіше зайняли місце засобів у Божих руках.

Постійна катехизація для старших. Кожен потребує постійно вглиблювати своє знання про правди віри, Божі заповіді та Святі Таїнства, як також про Святі писання. Ніколи не вичерпаємо знання про саму парафію і місію кожного віруючого в ній. Постійно можемо і потребуємо вглиблювати знання про святість, до якого всі покликані, про чесноти, про Божу ласку, про вічне життя, про місію Церкви і кожного віруючого.

ЗАГАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ: Нехай кожен сповняє якнайкраще те, що йому належеться, смиренно і добре перевіряючи все, намагаючись також збагнути інших перед будь яким висловом критики і осудження. Нехай кожен старається сповнити свою місію – священики, богопосвячені і батьки, євангелізуючи особливо через приклад християнського життя. Коли всі цього здійснять, також зустріч з живим Христом частіше матиме місця і діяльність парафії матиме позитивний вплив на життя віруючих і їхніх сімей.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Якщо парафія не є достатньо живою і місцем зустрічі з живим Христом, головною причиною цього є: наша християнська віра і наше християнське життя напів мертві. Треба знову дати Богові перше місце в нашому серці, в думках і силах. Треба відновити ієрархію цінностей. Треба усвідомити себе, що всі разом і кожен осібно повинен сповнити християнські обов’язки. Якщо стан парафії недобрий, це тому, що ми, віруючі, не виконуємо те, що нам належеться. Ми всі творимо Церкву, отже всі повинні бути живими каміннями у творенні живої парафії.

Признаю, що такий підсумок, як цей, є обмежений. Щоб він був ідеальним, мусів би задовільнити всі парафіяльні спільноти і одночасно кожного віруючого зокрема. Треба лиш трохи подумати, щоб швидко збагнути, що це неможливо.

Напевно закралися і деякі суб’єктивні елементи з моєї сторони, зокрема підсумовуючи заперечливі думки і пропозиції. Але, для подолання цих труднощів, гадаю я, треба лиш взяти до уваги мету цього Собору, тобто, зробити іспит сумління, шукаючи разом об’єктивний і реальний опис дійсності парафій Митрополії УГКЦ Св. Івана Христителя, подаючи конкретні пропозиції для розв’язання проблем. З цією метою ми тут сьогодні зібрані…