Слово Боже

1. Христос зціляв Словом. Люди втрачають віру в те, що Слово Боже є діяльне. Святе Письмо вже саме по собі вважали лікувальним (пригадаймо таїнство Єлеопомазання, у якому Святе Письмо кладуть на голову того, над ким твориться молитва).
2. Жива парафія починається від живого священика та живих парафіян. Перший, очевидно священик, його родина, бо через нього Господь по-особливому зсилає свої благословення на паству. Найперше він, його родина, а відтак і кожен член парафії мають читати Святе Письмо.
3. Священикам потрібно давати вірним практичні вказівки щодо того, як читати Святе Письмо, який час найкраще, з чого починати, скільки читати, як і коли можна задати запитання щодо незрозумілих місць. Зробити у церкві скриньку для запитань, щоб люди могли отримувати відповіді на незрозумілі місця.
4. «Незнання Святого Письма – незнання Ісуса Христа» (св. Єронім).
5. Біблійні гуртки – річ, яку чомусь священики бояться запроваджувати у своїх парафіях. Можливо бояться, що не знатимуть відповіді на спонтанні запитання, часом може навіть «незручні» та контраверсійні. Біблійні гуртки – дуже діяльні і плодоносні. Гарне місце для діяння Божого.
6. Кожна родина повинна мати Святе Письмо у своєму домі. Заохочувати парохіян дарувати Святе Письмо своїм рідним, кумам, знайомим тощо.
7. Дбати про те, щоб у церкві читання Слова Божого на богослужіннях відбувалося чітко, зрозуміло. Ці читання є нічим іншим, як Причастям, яке ми, вірні, приймаємо своїм слухом.
8. Проповідь під час богослужінь – це теж нагода Святому Духові подіяти в нас через уста священнослужителів. Бог користується часом незграбними устами людини для того, щоб промовити до мого серця важливі істини.
9. До проповіді священику потрібно готуватися, проте все одно дбати про те, щоб бути тим, який відкритий на Божу дію через нас у оголошенні благовісті.
10. Працювати над собою, щоб говорити цікаво і відчувати аудиторію, щоб «слово проповіді» не стало «несмачним» для вірних.
11. «Більша частина з підвладних священикові обмежені життєвими турботами, що й робить їх менш здатними до духовних справ. Тому вчитель повинен сіяти щодня, щоб слово навчання, принаймні, безперервністю своєю могло закріпитися в слухачах» (св. Йоан Золотоустий).

Катехизація на парохії

1. Катехизація – це пояснення нашої віри, щоб вона стала для вірних зрозумілою, а це розуміння поглибило закорінення у ній, щоб вірні ставали дедалі більше «воцерковленими».
2. «Бо уста священика мають берегти науку, і з уст його люди очікують повчання, бо він – ангел Господа сил» (Мал. 2, 7). Катехизація – зібрання довкола священика, який творить катехитичну школу. Вона має за зразок так звану «школу Ісуса», коли довкола Нього як вчителя віри збиралися ті, хто тієї віри хотів навчитися. Так і священик збирає довкола себе своїх вірних для навчання віри.
3. Катехизація має систематичний характер (наголошує на цьому наш катехизм). Це означає, що замало є спонтанних зустрічей з поодинокими групами своїх парафіян. Потрібно це робити сплановано і постійно.
4. Групи катехитичні мають охопити всю парохію, а не лише дітей та молодь. Тому потрібно провадити теж катехизацію дорослих і не забувати про особливі катехитичні групи, такі як неповносправні, хресні батьки, батьки учнів, які готуються до Першої Сповіді, молоді подружжя, передшлюбна катехизація тощо.
5. Питання приміщення часто стає причиною, відмовкою. Насправді проводити зустрічі можемо навіть там, де молимося.
6. Фінансові питання теж не раз є «відмовкою» для багатьох священиків. І справді люди звикли давати пожертви на щось, що, так би мовити, видно у церкві: престіл, підсвічники, ризи тощо. Натомість «вже надходить той час, ба вже й тепер він», коли вірні усвідомлюють чим раз тим більше важливість навчання їхніх дітей та їх самих. Крім того, на початках катехизація не потребує настільки багато фінансових капіталовкладень, як нам здається. Важливо розпочати процес, а по плодах наших і люди відгукнуться на клич про потреби.
7. Слово до священиків: «Коли ж не послухаєте й не приймете собі до серця, щоб дати славу імені моєму, - говорить Господь сил, - то я пошлю на вас прокляття, і проклену благословення ваші!» (Мал. 2, 2)